Библиотека Бизнеса

НОРМАТИВНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ

Художній кінематограф відіграє важливу роль у структурі сучасної міжкультурної комунікації, і відтворення його етноспецифіки є актуальною лінгвістичною та культурологічною проблемою. Після ухвали Конституційним Судом України рішення про обов'язкове дублювання, озвучення або титрування державною мовою всіх іноземних кінофільмів український переклад іншомовної кінопродукції набуває дедалі ширшого масштабу, що зумовлює актуальність досліджуваної у статті проблематики.

Метою нашої статті є з'ясування основних нормативних проблем українського перекладу американських кінофільмів і визначення перспектив їх вирішення. Наукова новизна дослідження визначається доповненням і уточненням проблематики художнього перекладу. У сучасному вітчизняному й російському перекладознавстві основна увага звертається на особливості відтворення художньої літератури. Перекладу ж кінофільмів присвячено лише поодинокі роботи, у яких розглянуті загальні методичні (Р. Матасов, В. Горшкова), технічні (І. Міголатьєв, С. Лобастов) та окремі лінгвістичні (Т. Некрасова, Т. Бесараб) проблеми кіноперекладу. Протягом останніх років в українській періодиці дедалі частіше з' являються інтерв' ю з фахівцями телевізійних студій дубляжу й перекладачами-практиками, що свідчить про нагальні потреби в якісних українських перекладах іншомовних кінофільмів.

Проте нормативні засади українського кіноперекладу досі не отримали належного наукового обґрунтування.

Проблема мовної норми у вітчизняному кіноперекладі визначена трансформаційним етапом розвитку сучасної української літературної мови, характерними особливостями якого є конфлікт між наддніпрянською і західноукраїнською традиціями, тенденція до розподібнення з російською мовою [Ажнюк 2008] і намагання зміцнити своєрідність української мови через відновлення тих її елементів, які були витіснені з ужитку в добу тоталітаризму. На сьогодні ні в наукових, ні в громадських колах так і не досягнуто згоди щодо доцільності й міри реформування існуючого українського правопису. Прихильники поновлення питомо українських правописних норм активно впроваджують до мовного узусу зафіксовані у проекті останнього українського правопису зміни, але процес їх закріплення у мові є надто непевним і позитивно сприймається далеко не всіма верствами населення. У свою чергу основу оригінального кінодискурсу становить „живе" діалогічне мовлення, і запорукою його адекватного перекладу є природність звучання. Тому впровадження пропонованих нововведень у переклад кінофільмів призводить до міжрегістрового зсуву й порушення норми мовленнєвої. Перенасичення тексту перекладу неузуальними мовними одиницями ускладнює його сприйняття й може викликати підсвідому недовіру в цільової аудиторії - адже, на відміну від очевидних порушень мовних норм як безперечної ознаки невдалого перекладу, менш помітні узуальні неточності не завжди відносяться на рахунок перекладача й можуть створювати ілюзію поганого стилю першотвору [Латышев 1988: 111], що знижує його мистецьку вартість. З іншого боку, з огляду на популярність кінофільмів серед молоді, яка репрезентує наступне покоління мовців і фактично є цільовим адресатом поновлених мовних норм, перекладний кінодискурс є перспективною сферою популяризації й узуалізації нормативно-мовних реформ.

Розглянута проблема нестабільності мовних норм є актуальною не лише для окремих лексичних одиниць, але й для цілих мовних підсистем. Зокрема, у контексті сюжетного різноманіття сучасної американської кінопродукції важливого значення набуває неусталеність української терміносфери, яка протягом останнього десятиліття теж знаходиться у перехідному стані. Розвиток її позначений двома протилежними тенденціями: з одного боку, спричинена глобалізацією та міжнародними науковими контактами інтернаціоналізація фахового мовлення й інтенсивне заповнення його іншомовними термінами (головно англійського походження), а з іншого - повернення до витоків українського наукового мовлення початку минулого століття, кінцевою метою якого є очищення терміносистеми від сторонніх нашарувань (насамперед, російського походження). Негативним наслідком цих явищ є зростання термінологічної дублетності, зокрема лексикографічно зафіксованої. На думку Б. Ажнюка, якої дотримуємося й ми, така дублетність призводить до плутанини, і це не лише завдає шкоди повноцінній комунікації, але й підриває авторитет української мови в науковому вжитку [Ажнюк 2008].

Зокрема, у сучасних американських фільмах досить часто вживають технічні терміни, а далеко не кожний пересічний глядач устиг ознайомитися з новими спеціальними словниками, щоб співвіднести, наприклад, загадкове слово прогонич із деталлю, з дитинства знайомою йому як болт. Так само неусталеною лишається й українська медична термінологія. Її унормування передбачає узгодження національного та інтернаціонального компонентів, а також усунення синонімії, варіантності, порушень лексичних, морфологічних і синтаксичних норм української мови [Місник 2002]. Аналіз глядацьких відгуків на американський телесеріал „Доктор Хаус" в українському перекладі свідчить, що загалом тенденція до прояснення окремих медичних термінів за рахунок використання питомо української основи (напр., судинний замість васкулярний) сприймається позитивно. Більше того, глядачі зауважують про некоректність калькування російських термінів (наприклад, вовчанка замість вовчак), хоча саме такий переклад відображає реальне фахове мовлення багатьох донедавна російськомовних лікарів. Та й для середньостатистичного україномовного глядача, орієнтованого на наддніпрянські мовні норми й необізнаного з медициною, російська назва хвороби столбняк значно знайоміша, ніж її український еквівалент правець (паралельно з яким, як і у випадку з „вовчанкою", у мовленні функціонує незграбна калька стовбняк), а питомо українські терміни-синоніми дрижаки / дрощі / дриготи (англ. rigors, рос. і запозичене укр. озноб) часто сприймаються як кумедні діалектизми через своє розмовне, зовсім не термінологічне забарвлення.

Науковці цілком слушно зазначають, що відновлення терміносистеми від наслідків русифікації радянського періоду має відбуватися природним чином. На нашу думку, цей процес має розпочинатися з фахового мовлення спеціалістів, і лише потім поступово переходити звідти до інших сфер мовного ужитку. А отже, згідно з вимогами узуальної адекватності художнього перекладу [Латышев 1988: 111], досі неусталені питомо українські терміни доцільно вводити в переклад кінофільмів тільки після їх фактичного закріплення не лише в науковому, але й у побутовому мовленні. Якщо ж переклад має виражене культурно-просвітницьке спрямування, тобто наочну підтримку реформування існуючої в мові перекладу терміносистеми, обов'язковою умовою введення в переклад новостворених або призабутих термінів ми вважаємо їх контекстуальну зрозумілість або паралельне відображення предмета повідомлення у візуальному відеоряді. Винятком можна вважати терміни, які не перешкоджають розумінню сюжету і вжиті з „декоративною" метою для маркування дискурсу як фахового та створення ілюзії залучення глядача до розмови спеціалістів.

Проблемною є й нормативність перекладу основних маркерів розмовного мовлення - просторічних словоформ і сленгу. На сьогодні в українському кіноперекладі, як і в інших країнах, спостережено міжрегістрові зсуви при відтворенні нестандартної лексики. Вплив мовних норм культури перекладу реалізований у нівелюванні розмовних скорочень (coulda) і асиміляцій (gimme), зменшенні маркерів спонтанного розмовного мовлення - вигуків, слів-заповнювачів (actually, really), соціальних і професійних сленгізмів, що призводить до втрати національного колориту першотвору [Chaume 2004] і зниження його експресивності.

Так, наприклад, працівники студії дубляжу каналу „1+1" зазначають, що майже всі вони на початку роботи мали однакову проблему: жаргонна - жива - мова [Бондарчук 2008]. Старше покоління професійних перекладачів, як правило, не надто обізнане з усіма видами сучасного сленгу. Натомість, у молоді та представників відповідних соціальних груп досконале володіння цими субмовами рідко доповнене належним знанням мови оригіналу й потрібним мінімумом перекладацьких навичок. Лексикографічно ж зафіксовані сленгізми й просторіччя на момент виходу словника у світ часто виявляються застарілими. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо застосовувати комп' ютерні технології - створювати на спеціалізованих Інтернет-сторінках і перекладацьких форумах зведені, постійно оновлювані лексикографічні бази для фіксації розвитку певної субмови у динаміці. До цієї роботи варто залучати як досвідчених перекладачів, готових поділитися з колегами власним досвідом і вдалими рішеннями, так і молодих фахівців. Зокрема, наукові роботи студентів старших курсів спеціальності „Прикладна лінгвістика" свідчать про їхню зацікавленість кіноперекладом та достатній рівень підготовки для укладання власних словників-мінімумів нестандартної та ненормативної лексики, вживаної в їх мовному середовищі.

Окремою нормативною проблемою кіноперекладу є відтворення грубої і лайливої лексики, надзвичайно поширеної в сучасних американських фільмах. У кінопрокаті США всі фільми маркуються спеціальними кодами відповідно до рекомендованої вікової категорії глядачів, і наявність грубої лайки є однією з підстав для обмеження чи повної заборони перегляду кінофільму неповнолітніми особами. За відсутності такої системи в Україні ненормативна лексика першотвору подається згідно з літературною нормою перекладацького мовлення.

У вітчизняній традиції кінопереклад, як і інші види художнього перекладу, оцінюється за критерієм „літературності", згідно з яким зрозумілість не має досягатися ціною вульгаризації [Бархударов 1975: 131]. Тому в перекладі значна частка лайливої лексики вилучена, нейтралізована або замінена на менш експресивні, нетабуйовані аналоги. Однак така практика не завжди підтримується глядачами, особливо молоддю, яка відзначає застарілість, „книжність" і ситуативну неадекватність традиційно вживаних літературних аналогів табуйованої англомовної лайки. Так, якщо на екрані лається доведений до відчаю, але загалом інтелігентний персонаж у виконанні хорошого актора, утрата експресивності при підборі менш грубого відповідника компенсується візуально вираженими емоціями. Однак у всіх культурах існують соціальні верстви, для яких лайка фактично є нормою мовлення і „засобом пунктуації" (злочинці, військові тощо). Нівелювання експресивності лайки таких персонажів порушує основну вимогу кіноперекладу - природність звучання живого, розмовного діалогічного мовлення, а іноді навіть створює комічний ефект, коли зловмисник або роздратований солдат з американського кінофільму у перекладі говорить „як випускник філфаку". Тому адекватне відтворення лайливої лексики передбачає ретельний зіставний аналіз культурних і соціальних чинників.

У певних життєвих ситуаціях лайка вживана представниками всіх національностей та соціальних прошарків - лайливі еквіваленти в різних культурах відрізняються лише за мірою своєї табуйованості. Наприклад, англійське shit, марковане у словниках як табуїзм, через свою часту вживаність уже не сприймається як неприпустимий вульгаризм [Комиссаров 201: 144]. Тому в англомовній культурі, літературі та кінематографі цей та подібні „four-letter" вигуки з вуст елегантної дами або добропорядного громадянина, добряче роздратованих чи доведених до відчаю, сприймаються цілком адекватно. У російській мові в подібних ситуаціях вживається „славнозвісний" мат, який одностайно визнається дослідниками значно „бруднішим" за англомовні відповідники і тому не може вважатися адекватним перекладом навіть за умови повної семантичної еквівалентності.

Для української культури брутальний мат як такий не властивий, тому нормативною базою для перекладача в повному обсязі можуть слугувати відповідні лексикографічні розробки (напр., Л. Ставицької, О. Гаврилів), у яких, як і в англомовній лексикографії, без порушення норм суспільної моралі зафіксоване все різноманіття питомо української лайливої лексики. Позитивним аспектом її впровадження у переклади кінофільмів є „виховання культури української лайки" - уся парадоксальність такого вислову виправдовується перспективою поступового витіснення з українського мовлення брудного російського мату.

Конкретні перекладацькі рішення - відтворювати лайку в перекладі еквівалентом, вилучати чи добирати аналог-евфемізм - пропонуємо обґрунтовувати чітким розрізненням пейоративної, обсценної лексики, спрямованої на конкретного адресата з метою його приниження, та лайки, метою якої є звільнення мовця від негативних емоцій. Остання найчастіше спрямована на об'єкт неживої природи або вживається як вставне слово у мовленні, без прив'язування до конкретного об'єкта. Експресивність такої лексики є значно нижчою, і вона легко може бути замінена будь-яким нейтральним словом чи виразом у функції ситуативного аналога з відповідним коментарем про емфатичний наголос для актора озвучування.

Таким чином, результати нашого дослідження дозволяють стверджувати про неусталеність нормативних засад сучасного українського кіноперекладу, перспективи розвитку яких убачаємо в детальнішому науковому вивченні цього специфічного підвиду художнього перекладу. Як слушно зазначає грецький дослідник Ф. Карамітроглоу, кінопереклад завжди вважався менш престижним, ніж переклад літератури - насамперед, через значно менший культурний престиж ЗМІ порівняно з канонічною художньою літературою [Karamitroglou 2000: 6]. Подібні тенденції спостерігаємо й у сучасному вітчизняному кіноперекладі, де фінансові проблеми перешкоджають створенню повноцінної наукової школи, хоча саме художній кінематограф, завдяки своїй популярності й загальнодоступності, є перспективною сферою для стабілізації норм сучасної української мови.

На сьогодні в українському кіноперекладі американської кінопродукції існує протиріччя між мовною нормою, орієнтованою на реформування існуючого правопису й узуалізацію впроваджених змін; мовленнєвою нормою, що регулює природність звучання розмовного мовлення і визначає прагматичну адекватність перекладу; та літературною нормою, що обмежує відтворення окремих аспектів розмовного дискурсу першотвору. Подолання цього протиріччя вбачаємо у розробці послідовної й виваженої державної мовної політики й поступовій її реалізації через художній кінематограф як важливий засіб сучасної мовної та культурної комунікації.

Література

Ажнюк 2008 - Ажнюк Б. Інновації в системі української мови та тенденції її розвитку / Б. Ажнюк // Українознавство. Електронне наукове фахове видання [Електрон. ресурс]. - Режим доступу до журн. : http://www.ualogos.kiev.ua/; Бархударов 1975 - Бархударов Л. С. Язык и перевод / Л. С. Бархударов. - М. : Междунар. отношения, 1975. - 240 с.; Бондарчук 2008 - Бондарчук Л. Мовне питання - з ранку до ночі. Про „внутрішню кухню" українського кіноперекладу / Л. Бондарчук // Дзеркало тижня. - 2008. - № 8; Комиссаров 2001 - Комиссаров В.Н. Современное переводоведение : учеб. пособие / В. Н. Комиссаров. - М.: ЭТС. - 2001. - 424 с.; Латышев 1988 - Латышев Л.К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания / Л.К. Латышев. - М. : Просвещение, 1988. - 160 с.; Місник 2002 - Місник Н.В. Формування української медичної клінічної термінології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова" / Н. В. Місник. - К., 2002. - 20 с.; Chaume 2004 - Chaume, Frederic. Film Studies and Translation Studies: Two Disciplines at Stake in Audiovisual Translation // Meta : Journal des Traducteurs. - 2004. - Volume 49, № 1. - Р. 12 - 24; Karamitroglou 2000 - Karamitroglou, Fotios. Towards a Methodology for the Investigation of Norms in Audiovisual Translation. - Amsterdam - Atlanta : Rodopi, 2000. - 300 p.

Кривонос Я.В. Нормативні проблеми українського перекладу американської кінопродукції

У статті досліджено основні нормативні проблеми перекладу американських кінофільмів, зумовлені нестабільністю сучасної української літературної мови та відповідними суперечностями між мовними, мовленнєвими та літературними нормами художнього перекладу. Розробку нормативних засад українського кіноперекладу співвіднесено з виробленням послідовної й виваженої державної мовної політики.

Ключові слова: переклад, кінопродукція, норма, узус, мовлення, адекватність.

Кривонос Я.В. Нормативные проблемы украинского перевода американской кинопродукции

В статье исследуются основные нормативные проблемы перевода американских кинофильмов, обусловленные нестабильностью современного украинского литературного языка и возникшими противоречиями между языковыми, речевыми и литературными нормами художественного перевода. Разработка нормативных основ украинского киноперевода соотнесена с выработкой последовательной и продуманной государственной языковой политики.

Ключевые слова: перевод, кинопродукция, норма, узус, речь, адекватность.

Kryvonos I.V. Normative Problems of Translating American Movies into Ukrainian

The article considers major normative problems of translating the American movies into Ukrainian which result from instability of modern Ukrainian literary language and the related contradiction between language, speech and literary translation norms. The normative basis for Ukrainian translation of movies is correlated with developing a consistent and considered language policy on the state level.

Key words: translation, movie, norm, usage, speech, adequacy.