Брама Расьомон (збірник)

Брама Расьомон (збірник)
О книге

Рюноске Акутаґава (1892–1927) – один із найпопулярніших у Європі японських письменників, визнаний майстер традиційного для Японії короткого оповідання. У новелах і есеях, що містить ця книжка, він досліджує рух душі людини, проходячи через біль, не прихований навіть маскою гумору: «У мене немає совісті. У мене є тільки нерви…» Погляди письменника парадоксальні, судження – несподівані. Химерне переплетіння вигадки й реальності, м’яка іронія та лаконізм – характерні риси літературного стилю Агутаґави. Він подарував світу свіжий погляд на забуті сюжети старовинних хронік, середньовічних притч, довівши багатьом поколінням читачів, що людська природа незмінна, а безодня людської душі темна й небезпечна.

Книга издана в 2017 году.

Читать Брама Расьомон (збірник) онлайн беплатно


Шрифт
Интервал

Шлях крізь чагарі до воріт Храму – творчі пошуки Рюноске Акутаґави

Вранці 1 березня 1892 року, за старовинним відліком часу – в годину Дракона, дня Дракона, місяця Дракона, в Токіо в сім’ї Нііхара – скоробагатька, що перебрався в столицю із провінції, народився хлопчик. Позаяк ієрогліф «Дракон» японською вимовляється «рю», то й назвали малюка Рюноске. Невдовзі його мати Фуку збожеволіла. Тож, згідно з народним звичаєм, хлопчика передали на всиновлення в бездітну сім’ю дядечка по материнській лінії Акутаґави Мітіякі, і згодом він отримав його прізвище.

Молодий Рюноске Акутаґава зростав єдиним сином в інтелігентній сім’ї корінного столичного жителя (так званого едокко), який був доволі знаною людиною в місті, великим цінителем і знавцем японської культури. Світогляд старанного учня, відмінника навчання, майбутнього письменника формувався на вивченні китайської класики, західних авторів і японських письменників. Особливо великий вплив мала творчість таких видатних митців того часу, як Морі Огай і Нацуме Сосекі. Затим при навчанні на літературному відділенні коледжу додалося читання запоєм європейських авторів, від Франса та Ібсена до Бодлера і Стріндберґа, а згодом прийшло знайомство з Гоголем, Достоєвським та Л. Толстим. У 1913 році Акутаґава вступив на відділення англійської літератури Токійського імператорського університету і відтоді серйозно підступився до літературної творчості. Ще в університеті він започаткував серію талановитих новел, одразу ж помічених фахівцями, в першу чергу Нацуме Сосекі. Але перш ніж говорити про це, варто сказати, що собою являла Японія і японське суспільство на початку ХХ століття.

Епоха і її покоління

В час формування юного Акутаґави як особистості добігали кінця роки революційних перетворень країни після «відкриття Японії» і буржуазної революції Мейдзі (1868) – історичної епохи «Мейдзі ісін». Якщо навіть облишити осторонь геополітичні потуги держави і її воєнні успіхи (перемога у війні з Росією), то не можна не визнати, що для Японії кінця XIX – початку XX століття це було десятиліття якісного прориву в житті суспільства від закритої для зовнішнього світу, економічно відсталої країни замшілого феодалізму до країни буржуазної, аграрно-промислової, долученої до світових цінностей науки і культури свого часу. Японія першою в Азії прийняла конституцію, провела адміністративні й економічні реформи, створила сучасну систему освіти; суспільство жадібно вбирало наукові знання, техніку і технології, кращі взірці європейської культури і мистецтва, адаптуючи все це до традицій своєї самобутньої цивілізації і культури. Країна трансформувалася навіть зовнішньо – усе, починаючи від структур державного управління до вигляду солдатських одностроїв, скрупульозно копіювалося з європейських зразків, еліта суспільства напружено намагалася зрівнятися із Заходом і в матеріальному, і в духовному плані.

За таких умов народилося і виросло нове покоління японців з освітою, що поєднувала японські культурні традиції та досягнення світової науки початку ХХ століття. Представники цього покоління продемонстрували світу таку шалену активність, що почались було розмови про «жовту небезпеку». Справа в тому, що світ попервах побачив у дії японську воєнщину і хижаків-бізнесменів. Японські неофіти в розбудові капіталізму виявилися наступниками навіть не самураїв (ті шанували хай і жорсткий, але благородний кодекс честі – бусідо), а піратів. Акутаґава дав тим гірку характеристику в своїх «Словах пігмея»: «Японські пірати довели, що й ми, японці, цілком здатні бути на рівних з великими державами. У грабежах, різанині, розпусті ми аж ніяк не поступались іспанцям, португальцям, голландцям, англійцям, які припливли до нас у пошуках “золотого острова”». Безумовно талановиті політики і військові, юність яких пройшла на рубежі століть, в ім’я примари «Великої Японії» зрештою ввергли країну в полум’я Другої світової війни. Разом з мільйонами людей самі загинули в тому полум’ї, або були поглинені водами океану з бойовими кораблями, або закінчили свій шлях на шибениці.

Але в ту ж епоху постала й інша молода Японія – подвижники духовної культури і технічного прогресу. Покоління, до якого належав й Акутаґава, дало країні видатних конструкторів, науковців і менеджерів, когорту перших японських нобелівських лауреатів (і фізиків, і ліриків), видатних діячів культури і мистецтва. Відповідно, тоді ж перед світом постав і образ Японії як країни високої культури, цивілізації, що достойна стати поруч із європейською цивілізацією.

У творчості Акутаґави в цьому відношенні є знаковим образ панни Хризантеми в одній із ранніх новел – «Свято хризантем». На відміну від сталого образу японки попередніх епох, сповитої, мов лялька, в кімоно – панночки-метелика (тьо-тьо-сан), перед нами постає високоосвічена, кмітлива красуня, на якій «блідо-рожеве бальне плаття, вишукана блакитна оксамитка навколо шиї, духмяна троянда в густому волоссі»; вона уособлює красу японської жінки в молодого покоління епохи Мейдзі. У великому палаці, уквітчаному хризантемами, на хвилях вальсу «Голубий Дунай» наша героїня, панна Акіко, пливе людським гойдливим морем вишуканого балу з блискучим французьким морським офіцером. Сором’язливим усміхом відповідає нашіптуваним на вухо компліментам французькою мовою: «Ви можете сміливо показатися на будь-якому паризькому балу. І зачаруєте всіх. Ви схожі на дівчину з картини Ватто». Сплив час, відгриміла Перша світова війна. Колишня Акіко – тепер уже пані Н. – у поїзді по дорозі на курорт завела розмову з молодим письменником, який віз знайомій хризантеми. Згадала про той бал, свято хризантем в її юності. «Молодого чоловіка не могли не зацікавити ці спогади, почуті з перших уст.



Вам будет интересно