Детективне агенство Кота Макса

А потім було таке, що краще й не згадувати. Як тільки серед гостей свята з’явився бешкетник Макс‚ усі завмерли. Невідомо було‚ що він сьогодні може встругнути. Але‚ як не дивно‚ Макс поводився дуже пристойно. Він навіть одягнений був‚ як личить вихованому коту. Хоча який він вихований? Ніхто й ніколи в це не повірить. Так вже повелося, що закріпилася за Максом дурна слава. Усе, що він витворяв донині, змушувало вважати його страшенним хуліганом і авантюристом. І ця репутація створилася за ним здавна – від самого народження.

Народився Макс‚ соромно навіть сказати‚ на звичайнісінькому смітнику. Він ретельно приховував ці сумні подробиці своєї біографії. Але хіба можна від когось утаїти те‚ що написано в тебе на лобі? Нова одежа‚ у яку він сьогодні вирядився‚ нікого ввести в оману не могла. Макс міг надягати на себе будь-що‚ та однаково залишався типом підозрілим і непередбачуваним. Тому у присутніх гостей були всі підстави очікувати‚ що цьогорічне свято буде повністю зіпсоване.

А Макса зараз хвилювали зовсім інші проблеми. Він шукав у великій‚ заповненій гостями залі Ізабеллу. Вона обов’язково повинна була сьогодні тут з’явитись. Про це йому доповів його пронирливий помічник-агент. Ще він згадав‚ що разом з Ізабеллою сьогодні на свято мали прийти її рідні. Ця обставина й примусила Макса взяти напрокат новий костюм‚ щоб не соромно було з’явитись їм на очі. Особливо він хвилювався перед зустріччю з батьком Ізабелли‚ який був відомим у місті адвокатом.

Незважаючи на те, що адвокат Щига походив із породи мишей‚ він відзначався дуже гордовитим характером. Від нього за дві верстви віяло пихатістю й зверхнім відношенням до інших. Щига мав намір віддати свою молодшу доньку – тендітну мишку Ізабеллу – заміж за свого старого знайомого – щура Дага. Даг був уже в літах, але його вік не мав ніякого значення. Це якраз менше за все хвилювало Щигу. Головне‚ що Даг володів безліччю фабрик, заводів‚ а ще – конюшень та численних помість. Що й говорити‚ Даг був багатієм‚ а тому й першим женихом у місті‚ бо вже три роки як залишився вдівцем.

Макс про це добре знав‚ будучи непоганим приватним детективом. Кому ж, як не йому, було знати про всі подробиці світського життя в їхньому невеличкому містечку? Звичайно‚ Макс розумів‚ що його походження й теперішня професія не давали багато шансів на прихильність чарівної Ізабелли. Та все ж він сподівався на успіх. Хоча б тому‚ що знав Ізабеллу з дитинства‚ бавлячись із нею та з іншими сусідськими малюками в дитячі ігри.

Підвал‚ у якому мешкала родина Макса‚ знаходився неподалік від великої садиби адвоката Щиги.

Граючись‚ малеча не раз забиралася через високу загорожу до помістя щура Дага. Він тоді тільки-но починав свою фінансову діяльність. Слуги Дага частенько виганяли малих бешкетників із розкішного саду фінансиста‚ де вони потайки ласували фруктами.

Ще від тієї пори Макс незлюбив щура і щоразу намагався влаштувати йому якісь неприємності. То вималює на паркані Дага його карикатуру‚ а то й припише під малюнком непристойне слівце. Даг здогадувався‚ чия то робота‚ але впіймати зловмисника на гарячому не міг. Макс‚ будучи вже приватним детективом‚ усе ж залишався жвавим розбишакою‚ за що й не долюблювали його жителі міста. Ніхто особливо не вірив у його здібності сищика, і‚ мабуть‚ тому Макс сидів без роботи. Зате він мав досить вільного часу‚ який витрачав на збір інформації про всіх‚ хто його цікавив. Особливо про Щигу та Дага.

Звичайно, у місті були й інші персони, за якими стежив Макс, але його давній недруг Даг – цікавив сищика в першу чергу. А коли Макс дізнався, що фінансист намірився взяти собі за дружину його Ізабеллу, то зовсім прийшов у відчай. Він присягнувся, що обов’язково зловити фінансиста на якомусь злочині і надовго засадить за ґрати.

До святкової зали продовжували прибувати гості. Невдовзі в широкому отворі парадних дверей з’явилося і сімейство адвоката Щиги. Сам глава сімейства був у чорному смокінгу, гладко причесаний, а його округлі ретельно поголені щоки прямо лисніли, ще більше підкреслюючи поважність свого хазяїна. Макс не бачив прибуття сімейства Щиги, бо його увагу зараз привернула інша обставина. Із протилежних дверей зали якраз викотили візочка з великим святковим тортом. Візок штовхали два бульдоги в лівреях. Макса не так зацікавив сам торт, як один із бульдогів. Під лівреєю слуги Макс упізнав досить відомого бандита із шайки Перевертня. Це відкриття так здивувало його, що він навіть пропустив мить появи сімейства Щиги, хоч саме заради цього й з’явився на святі.

«Для чого Жмих (саме так звали бандита) вирядився у ліврею та удає із себе прислужника?» – здивувався Макс.

Це йому видалось дуже підозрілим. Він знав Жмиха, як дурнуватого бандита, сліпого виконавця волі Перевертня. Він неспроможний був до якихось перевтілень, тому ліврея на кремезному Жмиху виглядала неприродно. Була вона затісною для нього й де-не-де навіть помітно потріскалась.

Візок із тортом котився назустріч сімейству адвоката. Вони якраз наближались до середини зали. За високою, широкою статурою Жмиха Макс не бачив їх. Крадькома наблизившись ззаду до Жмиха, він помітив, як у того випирає схована під лівреєю зброя. Тепер Макс остаточно переконався в тому, що ватажок шайки – Перевертень – знову готує на цьому святі якийсь сюрприз.