Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки

Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки
О книге

Про те, як жінка здолала чорта, як вовк душу рятував, про золотоволосого юнака і золотокосу дівчину, про Сонцеву доню та трьох сестер дізнаєтеся у книжці «Польова діва», куди увійшли найпопулярніші грузинські казки («Нацацеркія» «Земля візьме своє», «Чортова вуздечка» та ін.). Більшість казок українською друкується вперше. Книжка розрахована на широке коло юних читачів.

Читать Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки онлайн беплатно


Шрифт
Интервал

Сонцева доня

Було, та й не було нічого – жили три брати. Зорали вони триденне поле і засіяли. Один – по той бік, другий – по цей бік, а третій – посередині. Зійшла нива така, що краще й бути не може! Колишеться, хвилюється, як море, і серця хліборобів хвилюються, б’ються радісно. Як раптом потемніло все небо, зійшлися хмари, пішов град. Краї поля врятувалися, а середину всю побило, все зерно у землю втоптало.

Прийшов орач, побачив знищену свою ниву, обірвалося у нього серце. Нічого не сказав орач, зітхнув лиш, узяв свій серп і пішов шукати щастя в іншому місці.

Ішов, ішов, прийшов до одного багатія. А у того поле на сто днів роботи.

Сказав орач багатієві:

– Що даси, якщо я зіжну увесь цей хліб за один день?

– Половину урожаю віддам, – каже той.

Пішов наш орач, до півдня крутив солому, щоб снопи в’язати. Опівдні взяв серп і пішов жати. Жне і ставить снопи, цілий день жав, увесь урожай зібрав і в снопи пов’язав з поля стоденного, один сніп пов’язати залишилось, як Сонце почало заходити.

Підвів голову орач, зняв шапку і почав просити Сонце:

– Не заходь, зачекай трохи, один сніп пов’яжу.

Не прислухалося Сонце до його прохання, зайшло. Пов’язав орач останній сніп, прийшов господар. Здивувався він, що увесь хліб зжатий, і каже:

– Що ж, давай поділимо, як домовлялися.

– Ні, – відповідає орач, – не дається мені щастя, не виконав я домовленості, останній сніп після заходу сонця в’язав. Ти – сам по собі, я – сам по собі, – і пішов.

Довго йшов чи не довго, прийшов до одного царя і найнявся до нього пасти овець на чотири роки. Угоду склали таку: якщо зуміє він за чотири роки, щоб вовк жодної вівці не зарізав, моровиця не звалила, – словом, якщо ніякої втрати овець не буде, – поділять усіх овець порівну: половину – пастухові, половину – господареві, а ні – нічого пастухові не дістанеться і піде він з пустими руками.

Домовились, і погнав пастух овець на пашу. Чотири роки ходить пастух за вівцями, так ходить, що за всі чотири роки і вушка з жодної овечки не втратив. Уже гонить останнього дня пастух до господаря отару ділити, як, звідки не взявся, вискочив вовк, схопив одну овечку і потягнув до лісу. Пригнав пастух овець. Подивився господар, зрадів, як добре худоба доглянута, і хоче вже отару навпіл ділити, тільки відмовився пастух, кинув свою палицю і пішов геть – не виконав він угоду: втратив одну овечку, не взяв винагороду.

Ішов, ішов, дійшов до одної річки. Сів відпочити. Аж бачить, злетіли з неба три Сонцеві доні, зайшли в річку, купаються. І такі ж гарні – кращих на світі немає.

Підвівся він, підкрався до Сонцевих дочок, схопив одну з них і кинувся втікати. Біг, біг, прибіг у поле, поставив там хижку, і почали вони жити у тій хижці як чоловік і жінка. Тільки бідують дуже, нічого у них немає. Чоловік і на роботу нікуди не ходить, каже:

– Куди я не ходив, за що не брався, не дається і не дається щастя. Навіщо ходити даремно?

А у Сонцевої доні був перстень виконання бажань. Дала вона той перстень чоловікові і сказала:

– Ось моє придане. Покладеш його на землю – з’явиться стіл, покладеш на стіл – з’явиться їжа та напої, знімеш перстень зі столу – все прибереться, заховаєш – все зникне. Ось і все моє багатство.

Зрадів чоловік. Зажили вони щасливо і весело. Тільки захотілося чоловікові запросити царя в гості. Відмовляє дружина:

– Сиди собі. Царя в гості кликати – не жарт. Тільки і є у тебе, що один перстень, цим хочеш царя здивувати? Дивись, не загуби і його!

Уперся чоловік, стоїть на своєму:

– Ні та ні, хочу я запросити царя. Нехай прийде, подивиться на наше селянське життя, хай знає, що і ми живемо на світі і можемо прийняти царя.

Одного ранку прокинувся він і пішов кликати царя в гості. Прийшов, приніс дари, які мав, і просить:

– Ощасливте нас, будь ласка, приходьте на обід до нашої хижки.

Посміявся цар:

– Хто ти і який твій обід?

А потім сказав:

– Я-то не піду до тебе, але, якщо хочеш, пошлю з тобою своїх радників.

Викликав цар радників і наказує:

– Підіть подивіться, чому це він мене до себе в гості кличе, є у нього чим пригостити чи посміятися хоче?

Пішов орач, повів царських радників і свиту їхню. Зголодніли у дорозі радники. Убили вони фазана, послали слуг його засмажити. А вже дійшли до житла орача, зайшов слуга в хижку, смажить фазана, раптом зайшла Сонце-діва, побачив її слуга, дивиться, очей відвести не може. Забув про все на світі, так увесь фазан згорів.

Приніс він те, що від фазана залишилось, і подає радникам. Ті розсердились:

– Що ж ти не слідкував, вугілля нам приніс?!

Мовить слуга:

– Була там у хижці жінка, розум у мене відібрала. Не бачив я нічого, окрім неї, нічого не розумів, так і згоріла у мене дичина.

Поспішили радники до хижки, мерщій красуню побачити.

Зійшли з коней опріч хижки. Взяв орач свій перстень, обійшов усіх коней, і з’явилися на конях мішки з вівсом та битою соломою. Потім обійшов ще раз – зникли пусті мішки.

Поклав перстень перед собою – з’явився стіл. А на ньому по колу їжа та питво з’являється, та все нові і нові страви – на всіх вистачає.

Дивуються радники: ні дому пристойного, ні слуг, і звідки все береться? Вийшла з хижки Сонцева доня, завмерли радники. Пригостив усіх гостей зять Сонця на славу і відпустив.



Вам будет интересно