Поклик Ктулху

Поклик Ктулху
О книге

Американський письменник, поет і журналіст Говард Філіпс Лав-крафт (1890—1937) працював у жанрі хорору, містики, фентезі та наукової фантастики й був творцем і магістром американської містичної «чорної школи» 20—30-х років минулого століття. За життя він не опублікував жодної книжки і зажив слави серед широкого читацького загалу вже після своєї смерті.

На основі арабського окультизму й езотерики Г. Ф. Лавкрафт вигадав жахливих чудовиськ і демонів, створивши свою власну демонологію, склав ієрархію монстрів, старіших за людство, які лише чекають свого часу на землі – коли вони правитимуть людьми і зло пануватиме в світі. І твори Лавкрафта – передвістя їх повернення. Найвідоміша повість про найжахливіше лавкрафтівське страхіття – «Поклик Ктул-ху» (1928). У ній розповідається про величезне морське чудовисько із довжелезними щупальцями – втілення вселенської гидоти, скуте у бездонній чорній прірві підводного міста Р'льєг у Тихому океані. Та колись воно прокинеться і вийде на поверхню…

Читать Поклик Ктулху онлайн беплатно


Шрифт
Интервал

Герберт Вест, реаніматор

I. З пітьми

Про мого приятеля Герберта Веста я згадую з жахом. Він охоплює мене не лише при згадці про зловісне зникнення чоловіка, але і про ту незвичайну мету, якій він себе присвятив. Ця історія почалася сімнадцять років тому в Архемі, під час практики там студентів медичного факультету Міскатонік-ського університету. Поки я перебував поруч із Вестом, пекельна витонченість його експериментів заворожувала мене, й я став найближчим помічником дослідника. Тепер же, коли він зник, чари розвіялися, і мене невідступно мордує страх. Спогади та лихі передчуття гірші за будь-яку реальність.

Перший жаский випадок стався незабаром після нашого знайомства – тоді він мене шокував, навіть тепер, згадуючи про нього, я аж тремчу від страху. Як я вже казав, ми з Вестом вчилися на медичному факультеті, де він дуже скоро став відомим завдяки своїм зухвалим теоріям про природу смерті та штучним способам її подолання. Погляди юнака, висміяні професурою та студентами, базувалися на механістичному розумінні природи життя. За допомогою керованої хімічної реакції Вест сподівався знову запустити механізм людського тіла після того, як природні процеси в ньому згаснуть. Під час своїх експериментів із різними оживляючими розчинами він занапастив незліченну кількість кроликів, морських свинок, котів, собак і мавп, налаштувавши проти себе весь факультет. Кілька разів йому вдавалося виявити ознаки життя в імовірно мертвих тваринах, часто це були безперечні ознаки, однак дуже скоро він збагнув, що вдосконалення процесу зажадає від нього всього життя. Він також уторопав, що один і той самий розчин по-різному діє на різні види тварин, тому надалі для проведення спеціальних дослідів йому знадобляться ще й людські трупи. Саме тоді у Веста виник конфлікт із керівництвом факультету, і студента відсторонив від дослідів особисто декан, добрий та освічений доктор Алан Гелсі, чию наполегливу турботу про стражденних і досі згадують старі мешканці Архема.

Я завжди приязно ставився до досліджень Веста та часто обмірковував із ним його теорії з усіма їхніми нескінченними наслідками та висновками. Поділяючи погляди Геккеля1 на життя, згідно з якими останнє зводиться до фізичних і хімічних процесів, а так звана душа – не більше, ніж міф, мій товариш вважав, що успіх штучного оживлення безпосередньо залежить від стану тканин померлого: якщо розкладання ще не почалося, то за допомогою правильно підібраних засобів збережене тіло можна повернути до первинного стану, який називають життям. Вест цілком усвідомлював, що навіть незначне пошкодження чутливих клітин мозку, що відбувається в перші моменти після смерті, здатне спричинитися до порушення фізичної або розумової активності. Спочатку він намагався за допомогою особливого реактиву оживити у вмираючому життєву енергію, але ряд невдалих дослідів на тваринах змусив дослідника переконатися в несумісності природних і штучних проявів життя. Ця обставина й викликала недовіру професури: на підставі поверхневих вражень учені вирішили, що піддослідні тварини лише здавалися мертвими. Керівництво факультету продовжувало прискіпливо спостерігати за діяльністю мого приятеля.

Незабаром після того, як Весту заборонили користуватися лабораторією, він повідомив мені про своє рішення будь-яким чином шукати свіжі трупи і таємно продовжувати свої дослідження. Слухати його міркування на цю тему було моторошно: студенти факультету ніколи не здобували матеріал для дослідів самі. Оскільки звернутися в морги ми не могли, то вдалися до послуг двох місцевих негрів, котрі не задавали зайвих запитань. У той час Вест був невисоким струнким юнаком в окулярах, з тонкими рисами обличчя, світлим волоссям, блідо-блакитними очима та тихим голосом; дивно було чути, як він просторікував про переваги кладовища для бідних перед кладовищем церкви Ісуса Христа, де напередодні поховання практично всі трупи бальзамували, що згубно позначалося на наших дослідах.

Я був активним і відданим спільником Веста і не лише допомагав добувати матеріал для його мерзенних дослідів, а й знайшов для них затишне місце. Саме я згадав про покинутий будинок Чепмена на Мідов-гілл. На першому поверсі ми влаштували операційну та лабораторію, затуливши вікна темними фіранками, щоб приховати наші нічні експерименти. Хоча будинок стояв віддалік від дороги, запобіжні заходи зайвими не були: чутки про дивні вогні, помічені перехожими, могли б покласти край нашим дослідженням. Якщо хтось стане пхати свого носа, ми домовилися називати нашу операційну хімічною лабораторією. Тишком-нишком ми обладнали наш похмурий притулок приладами, купленими в Бостоні або безсоромно «позиченими» на факультеті, побіжно потурбувавшись про те, щоб необізнані не здогадалися про їхнє призначення, а також запаслися кирками та лопатами, щоб закопувати трупи в льоху. На факультеті для такої мети ми користувалися піччю для спалювання, однак цей корисний пристрій був нам не по кишені. Позбуватися трупів було постійною морокою, адже навіть крихітні тушки морських свинок, над якими Вест таємно експериментував у своїй кімнаті, додавали нам чимало клопотів.



Вам будет интересно