…Ви відчуєте, як щось невловиме стисне ваше серце. Смуток, трепет, тривога, полегшення – відчуєте, як цей коктейль із емоцій струменить вашими венами, наповнює душу, перехоплює подих. Ні, ви не уявите цього, як робили раз за разом раніше, гортаючи чергову книгу. Ви – відчуєте.
«Дім, у котрому заблукав час» – роман-новела, в якому химерно переплітається повсякденність із магічним реалізмом, дійсність із містикою, самоаналіз – із гранями зачаєного божевілля. Ниткою Аріадни сюжет витинає надзвичайні візерунки, не дозволяючи відірватись уже з перших сторінок, і тримає в інтелектуальному напруженні читача до самого фіналу. Як не дивно, авторам вдалося розповісти цю історію легкою, затишною і близькою кожному мовою, тож будьте готові до того, що в один момент слова роману звучатимуть для вас, наче внутрішній голос.
…Катастрофа, що зветься так лише завдяки відповідному сприйняттю подій розгубленими громадянами. Загравання свідомості з підсвідомістю. Врешті-решт – Революція, з якої народжується надія для безпорадних і розчарованих. О, ви не уявляєте, в яку мозаїку складуться всі ці архетипні образи й алюзії наприкінці!
Для мене особисто «Дім…» став відкриттям – бо вперше я впритул глянув на власне відображення очима сторонніх людей. Так – роман Вікторії/Марини/Анастасії справді нагадує вікно в Задзеркалля, крізь яке нам видніється світ навиворіт, бездонна кроляча нора, про яку ми щосили хочемо забути.
Спробуйте нагадати собі про те, що старанно намагались виштовхати із пам’яті. Уважно придивіться до себе. А ким ви залишитесь, коли нарешті зрозумієте: часу не існує?
Non omni tempore. Вдумайтесь.
А потім… Потім – незалежно від вражень та висновків – ви раптово відчуєте, як щось незбагненно-невловиме стисне ваше серце.
Знаєте, вам сподобається.
Влад «Змій» Сорд,
воїн, поет, активний учасник Революції Гідності
