Певно, ця книга почалася тоді, коли я вперше почув історію Сергія Алейнікова, російського програміста, який працював на Goldman Sachs, а потім, улітку 2009 року, вже після звільнення, був заарештований ФБР. Уряд Сполучених Штатів звинуватив Алейнікова у викраденні комп’ютерного коду Goldman Sachs. Я тоді подумав – дивно, особливо після фінансової кризи, у якій Goldman Sachs відіграли таку важливу роль, що єдиним працівником Goldman Sachs, якого звинуватили у подібному злочині, виявився чоловік, який щось забрав у Goldman Sachs. А ще дивнішою мені видалася вимога урядових прокурорів не відпускати росіянина під заставу – мовляв, у неправильних руках комп’ютерний код Goldman Sachs міг стати знаряддям «нечесної маніпуляції ринками». (А компанія Goldman – це правильні руки? І якщо Goldman Sachs можуть маніпулювати ринками, то інші банки, мабуть, теж?) Але найдивнішим аспектом у цій справі виявилось те, наскільки важко було пояснити (тим небагатьом, хто намагався зрозуміти), що робив росіянин. Я не про те, що він зробив не так, – я маю на увазі те, чим він займався. Його спеціальність. Зазвичай його описували як «програміста високочастотного трейдингу», але ж це не пояснення. То був професійний термін, якого до літа 2009 року більшість людей, навіть інсайдери Уолл-стрит, ніколи не чули. Що то за високочастотний трейдинг? Якщо той код був таким неймовірно цінним, таким небезпечним для фінансових ринків, то як росіянину, що пропрацював на Goldman Sachs лише два роки, вдалося його роздобути?
У певний момент я почав шукати людину, яка зможе відповісти на ці запитання. Мої пошуки завершились у кімнаті з видом на ділянку колишнього Всесвітнього торгового центру, в хмарочосі Ван-Ліберті-Плаза. У тій кімнаті зібралася маленька армія приголомшливо обізнаних людей з усіх куточків Уолл-стрит – великих банків, головних фондових бірж, компаній із високочастотного трейдингу. Більшість із них звільнилися з високооплачуваних робіт, щоб оголосити Уолл-стрит війну, а це, поміж іншим, означало розібратися з тією проблемою, яку Goldman Sachs доручили створити російському програмісту. До того ж вони стали експертами з питань, на які я шукав відповіді, а також із багатьох інших – яких я не додумався поставити. Й останні, як з’ясувалося, були набагато цікавішими, ніж я очікував.
Спершу мене не надто цікавив фондовий ринок – хоча, як і більшості, мені подобалося спостерігати за його злетами і падіннями. Так склалося, що під час обвалу 19 жовтня 1987 року я крутився на сороковому поверсі Ван-Ліберті-Плаза, у відділі продажу та біржових операцій мого тодішнього роботодавця Salomon Brothers. Ото було цікаво… Якщо вам потрібні докази, що навіть інсайдери Уолл-стрит не знають, що станеться на Уолл-стрит за хвилину, тоді їх було достатньо. Однієї миті все гаразд, а наступної – вартість усього фондового ринку США падає на 22,61 %, і ніхто не розуміє, чому. Протягом обвалу, аби не приймати замовлення на продаж акцій від клієнтів, деякі брокери просто не відповідали на телефонні дзвінки. Хлопці з Уолл-стрит дискредитували себе не вперше, але то був перший випадок, коли влада у відповідь змінила правила – тепер комп’ютери могли легко впоратися із завданнями, які раніше виконували недосконалі люди. Обвал ринку 1987-го запустив процес (спершу слабкий, але з роками він набирав сили), який завершився тим, що комп’ютери повністю замінили людей.
Протягом останнього десятиліття фінансові ринки так швидко змінювалися, що наші уявлення про них уже не відображали реального стану речей. Можу закластися, що в уяві більшості на згадку про них і досі постає картинка, яку здатен намалювати людський розум: у нижній частині екрану кабельного телебачення тікерна стрічка, й альфа-самці в піджаках обумовлених кольорів кричать один на одного у біржових залах. Ця картинка застаріла, світ, який вона відображає, мертвий. Приблизно з 2007 року жодні хлопці з грубими шиями у піджаках обумовлених кольорів не стоять у жодних залах, а якщо й стоять, то дарма. У залах Нью-Йоркської фондової біржі й різних чиказьких і досі працюють якісь люди, але вони вже не керують жодними фінансовими ринками і не мають привілею зазирати всередину тих ринків. Тепер фондова біржа Сполучених Штатів проводить операції в чорних коробках, у будинках із посиленою охороною в Нью-Джерсі та Чикаго. Що відбувається всередині тих чорних коробок, важко сказати, бо тікерна стрічка, що біжить унизу екрана кабельного телебачення, передає тільки крихітну часточку того, що відбувається на фондових ринках. Оприлюднені дані про те, що коїться в чорних коробках, невизначені й ненадійні – навіть експерт не може пояснити, що саме відбувається у них усередині, або коли воно відбувається і чому. Звісно, пересічний інвестор не має жодних шансів щось дізнатися, навіть роздобути ту незначну інформацію, яка йому потрібна. Він заходить у свій акаунт на TD Ameritrade або E*Trade, або Schwab, вводить тікерний символ якихось акцій, а тоді клацає на іконці з написом «Купити». А що далі? Він гадає, що знає, що відбувається після того, як він натискає клавішу на клавіатурі комп’ютера, але, повірте мені, насправді він не знає. Якби знав, то двічі подумав би, перш ніж тиснути.
