Про автора, або замість Вступу
Передбачення майбутнього має спиратися не на пророкування і прикмети, а на мудрість.
Марк Туллій Цицерон
Від народження він має найбільший скарб – Мудрість.
Його незмінна і незрадлива подруга – Логіка, яка завжди суперничає з Інтуїцією. Ці дві дами – Логіка й Інтуїція – ведуть безперервну жорстку боротьбу. Він вважає, що інколи інтуїція його зраджує, але це не так. Просто логіка діє спритніше і вправніше.
Його кращий друг – Гумор, а незмінний супутник – Артистизм.
Він з дитинства ніколи не дивиться під ноги, його очі завжди шукають неба або зазирають за обрій.
Його спогади схожі на прискорювачі космічних ракет, а кожна з думок – на потужний орбітальний корабель. Але водночас він вміє прощатись із минулим, вміє «давати йому спокій».
Він вміє жити сьогоденням, але його головний герой – Майбутнє.
Він – Володимир Павлович Горбулін.
* * *
Здається, що ще за два роки до того як у щотижневику «Дзеркало тижня» з’явилась перша стаття В.П. Горбуліна (2001 р.), Юлія Володимирівна Мостова вже дещо знала наперед. Втім, це не дивно, бо, з одного боку, аналізуючи сьогодення, вона і як журналіст, і як головний редактор завжди «тримає під прицілом» день завтрашній, а з іншого – вона вже у 1999 році в один з найскладніших моментів життя Горбуліна[1] не лише гостро і відверто змалювала його політичний бекграунд, але і віртуозно просканувала його як особистість:
Для декого Володимир Горбулін був великим і могутнім Гудвіном, для декого – ідеологом усіх інтриг, і для дуже малого числа людей він був людиною, зшитою з комплексів.
Володимир Горбулін завжди був одинаком, і не виключено, що до такого поняття як «команда» він ставився з тією ж гидливістю, як до поняття «зрівнялівка». Але це не завадило йому за п’ять років до невпізнанності змінити очолювану ним службу.
… незважаючи на свою прозахідну орієнтацію, Володимиру Горбуліну… вдавалося розплутувати ряд проблем і на російському напрямку.
… він вміє бути таємничим і в той же час максимально відкритим і доброзичливим.
… він має привабливий сплав єзуїтського підступності і рудиментів шістдесятника.
Юлія Мостова
Тоді ж Ю.В. Мостова припустилась думки, що «…Горбулін може вийти на пенсію и дати волю усьому пережитому в мемуарах». Зрозуміло, що то було навіть не теоретичне припущення, скоріше навпаки. Між рядків звучало попередження: «Панове, чекайте! І хвилюйтесь, бо він буде писати».
Він продовжував жити. Жити на повні груди. Попри все. І давати волю, але не пережитому, а прийдешньому. На сцені «Дзеркала тижня» з’явився новий образ.
Пазли склалися. Контакт спрацював. «Дзеркало тижня» збагатилось Автором, Горбулін знайшов свою публіцистичну сцену. Гучність статей Горбуліна ставала дедалі потужнішою.
В інтерв’ю дев’ятирічної давності щотижневику «Події і люди»[2] Юлію Мостову спитали, чи не розчарувалась вона у своїй професії? Адже сьогодні про що не пиши – жодної реакції. «Мовляв, говоріть, говоріть, ви нам не заважаєте».
Юлія Володимирвна тоді відповіла: «Це складне випробування, коли сигнал йде в нікуди. За часів Кучми, коли наша газета була дисидентською (я не можу сказати, що вона була опозиційною, тому що давала уявлення і про якість опозиції), було відчуття дотику стінобитних знарядь і стіни. Відчувався момент удару і реакції на нього. Це була складна боротьба, але її результати були відчутні – їх апогеєм став Майдан. Зараз же, незалежно від того, який колір знаходиться при владі, є відчуття дотику стінобитних знарядь з якоюсь консистенцією, в яку це знаряддя входить абсолютно без наслідків для неї».
Звісно, за дев’ять років склад інгредієнтів «консистенції» суттєво змінився. Складно говорити, став він кращим чи гіршим, він стан іншим. Змінилось і «знаряддя». Тому наразі єобережне враження, що окремі статті В.П. Горбуліна змінили ситуацію. Його статті-передбачення мають суттєвий багатопрофільний вплив: для когось він схожий на дію антибіотика, для когось – на «вітаміни для розуму», а хтось сприймає це як променеву терапію. Горбулін вміє «зачепити за живе». Його критикують. Часто необґрунтовано, інколи емоційно, дехто – аби «блиснути інтелектом» з пафосною фразою «я з Горбуліним не згоден». Лише подеколи критика буває виваженою і конкретною. Такою, наприклад, сам Горбулін визнав детальний розбір його «Точки біфуркації» Аналітичною редакцією EADaily.[3]
Як би там не було, але його читають. Практично кожного разу, після виходу його статей заголовки засобів масових комунікацій починаються приблизно однаково: «В мережі ажіотаж навколо статті…». Кожна стаття отримувала величезний резонанс: сотні відгуків, тисячі переглядів на порталі «ZN», «підірвані» соцмережі, бурхливе обговорення у засобах масових комунікацій…
Безперечно, визнанням є і те, що читають не лише свої. Ворог пильнує за кожним словом Горбуліна: «Лавров отметил, что прочитал программную статью господина Горбулина… Это прямой призыв официального представителя Украины в контактной политической подгруппе, который является, одновременно, и советником президента Порошенко, внештатным, правда, но это не делает его, по-моему, менее влиятельным»
