І день як вимір нашого життя

І день як вимір нашого життя
О книге

У світі, мабуть, не існує людини, яка б не пам’ятала найщасливіших чи найтрагічніших днів свого життя. Але це лише окремі дні. Усі ж інші для більшості людей зливаються у суцільну строкату смугу за вікном рухомого потяга й нічим не відрізняються один від одного.

Проте існує дуже незначна когорта людей з особливим поетичним відчуттям світу, яким, мабуть, Всевишнім даровано талант і вміння робити «стоп-кадр» у суцільному потоці буття і наповнювати змістом кожен прожитий день. Вони, на відміну від багатьох, чують, як росте трава, як сміється сонячний літній ранок, як розмовляють під поривами осіннього вітру між собою дерева, як створюють у небі дивовижні образи хмари…

До цієї когорти належить і Олександр Афонін – громадський діяч і водночас людина з поетичною душею, для якого кожен день – це цілий Всесвіт, наповнений смислом, красою, любов’ю до життя, котрим він щедро ділиться зі своїми читачами.

Книга издана в 2017 году.

#Стихи и поэзия #Серьезное чтение #Cтихи, поэзия

Читать І день як вимір нашого життя онлайн беплатно

Шрифт
Интервал

© О. В. Афонін, 2017

© В. М. Карасик, художнє оформлення, 2017

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2005

В’яже весна теплий день перевеслами…

«Зі зливи починається весна…»

Зі зливи починається весна…
Потужної, як струмінь водограю.
В свій перший день, мабуть, уже вона
Нам обіцяє гарні урожаї.
Змиває злива залишки зими,
Несе землі і світові обнову.
Із цим дощем оновлюємся й ми,
Щоб жити і життю радіти знову.

«В ночи капель не умолкает…»

В ночи капель не умолкает,
Звенит размеренно в тиши.
Со снегом вместе что-то тает
Внутри измученной души…
И, словно с отогретой почвы,
От бурь и стужи заслонясь,
Уже проклюнулся росточек,
Что даст весной густую вязь
Сомнений противоречивых
И чувств прекрасных высоты,
Творящих сладостное диво
Из счастья, радости, мечты.

«Пускаю сонце я по колу…»

Пускаю сонце я по колу.
Нехай воно весь день сіяє
І світ весняний, що довкола,
Ще швидше квітне і буяє.
То й швидше підуть за зимою
Думки похмурі і невтішні.
Ви ж – переймайтеся весною,
І буде хай ваш день успішним!

«Надвечір прилетів легенький вітер…»

Надвечір прилетів легенький вітер,
Десь іздаля, мабуть, аж з-за Десни.
І стало враз повітря соковитим,
Із присмаком вже справжньої весни,
Із ароматом терпким верболозу,
Що весну супроводжує завжди,
Й солодким, як діток маленьких сльози,
Смаком краплинок талої води.
І все в зірках шатро небес високих,
Без краю і кінця, як і життя,
Раптово повернуло в серце спокій,
А в душу – всі весняні почуття.

«А ранок нині світлий-світлий…»

А ранок нині світлий-світлий
І зовсім вже якийсь весняний.
Жене хмарки легенький вітер,
І сніг все швидше тане, тане…
Все весняне якесь сьогодні.
Не весняні лише думки.
Вони, як і напередодні,
Якісь похмурі і важкі…
А як же ж хочеться розради,
Що зазвичай весна дає.
Але життя немає ради,
Воно, на жаль, таке, як є.

«Надвечір розполохались ворони…»

Надвечір розполохались ворони,
А потім раптом сіли на гілки.
І небо поміж хмар таке червоне,
Як русло вулканічної ріки.
Наявні всі ознаки непогоди,
Що буде завтра, хоч це й не дива.
В цей час такий характер у природи,
Бо рання ще весна, а не жнива.
Та нам лиш треба трошки почекати,
І непогода скоро вже мине.
Зірве весна напівзимові лати
І платтячко із ситцю одягне.

«Контрастность деревья теряют…»

Контрастность деревья теряют,
Зеленым облеплены пухом…
И воздух весна наполняет
Каким-то таинственным духом.
То терпким, то горьким, то сладким,
Что душу так нежно тревожит…
И мысли – как в школьной тетрадке:
«Не надо… А может? Да, может!»

«Ллється повітря холодне і чисте…»

Ллється повітря холодне і чисте
І коливає прозору фіранку.
Нині весна знов гуляє по місту
І так ходитиме аж до світанку.
На ніч у неї роботи багато,
Що до сьогодні вона не робила:
Хмари із неба за ніч позмітати,
Щоб вранці сонечко всіх нас зігріло.

«Хай вітер стружку з нас знімає…»

Хай вітер стружку з нас знімає,
Ще й обіцяють снігопад,
Весна дорогу добре знає
І не поверне вже назад.
Про відступ буть не може мови!
Так квітень вже лякав не раз.
А я даю вам чесне слово —
Тепло повернеться до нас!
Вітри втечуть за небокраї,
Повідступають холоди…
Ще дні щасливі нас чекають,
Весна ж бо в душах назавжди!

«Пью сумасшедшее вино…»

Пью сумасшедшее вино
С весны роскошным ароматом…
День – словно старое кино,
Что видел я уже когда-то.
Ему уже так много лет,
Что сосчитать их невозможно!
Но этих лет я даже след
Стер нынче ночью осторожно.
И, как тогда, я пью вино,
Что разлила весна случайно.
Со вкусом юности оно
И радостью, а не с печалью.

«Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче…»

Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче.
Можливо, про короткий сон в ці весняні прозорі ночі.
А може, про складне буття й про те, що з нами далі буде,
А ще, що в вихорах життя весну не помічають люди.
Не помічають ту красу, що кожен рік вона дарує:
Як розпліта верба косу, як ранок фарбами чарує…
Не чують радісних пісень пташок у тиші світанковій
І все стрімкіше, що не день, втрачають віру в чесність слова.
І як руйнуються святі ще нещодавно ідеали,
Як світлі мрії і думки в людей політики забрали.
Ні, то, мабуть, свої думки я хочу в шепіт цей вписати…
А дощ з потічком не такі! Вони шепочуть: «Спати, спати…»

«Який був гарний настрій зранку…»

Який був гарний настрій зранку,
Та я набравсь за день дурні…
Тепер і думай до світанку,
А так не хочеться мені!
Однак сказати, друзі, хочу,
Хоча цей день мене дістав —
Коли котився він до ночі,
Я спалах сонечка спіймав!
Весна, скажу я вам, – це диво
І фору дасть усім дивам!
От захід сонця – так красиво!
Мені сподобався… А вам?

«Загляденье, почти что, как летом…»

Загляденье, почти что, как летом
Эти краски вечерней зари…
И, приняв у нее эстафету,
На бульваре зажглись фонари.
Вновь они, как вчера, спорить будут
С звездным небом… Всю ночь напролет.
Вероятно, рассвет их рассудит
Вместе с солнцем, что утром взойдет.

«Ох, ці підступні москалі! Ну як вони уже дістали…»

Ох, ці підступні москалі! Ну як вони уже дістали!
Ось днями грози й холоди до нас з Московії прислали.
Якщо не так, то хоч отак, та однаково їм не йметься…
Але Всевишній дав нам знак, що все лихе для нас минеться.
Весну не можна зупинить, її хода завжди невпинна.
І їм пора вже зрозуміть: ми переможем неодмінно!

«А водограй і справді грає…»

А водограй і справді грає!
Продолжить чтение
Вам будет интересно