Серія «Справжня історія» заснована 2018 року
Художник-оформлювач Тетяна Калюжна
© Т. С. Водотика, 2020
© Т. О. Калюжна, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018
* * *
Початок XX ст. – час потужних і помітних змін у житті багатьох міст на території України, до того ж як тих, що були під владою цісаря в Австро-Угорській імперії, так і тих, що були під владою царя в Російській імперії. Всі ці міста переживали схожі назагал процеси – економічний бум (або, навпаки, стагнацію, якщо залізниця та нові логістичні маршрути оминали місто), приплив населення із сіл, розширення міських кордонів, бурхливі будівництва, появу нових промислових об’єктів.
Технології індустріальної доби руйнували звичний світ. Однак на зміну йому приходив новий – зручніший і навіть безпечніший, з освітленими та брукованими вулицями, міськими комунікаціями – трамваєм і каналізацією, розвагами – сінематографом, цирком і ролердромом.
Проте таке прекрасне життя було доступне не всім. Були також селяни, які приїхали на заробітки й не могли скористатися принадами нової епохи. Вони не знали про користь щеплень, вартість життя в місті й особливості відносин із роботодавцями. Конфлікти – звичний супутник прогресу та розвитку. І від їх (не) вирішення врешті й залежить – чи цей прогрес і розвиток іде на користь.
Формальні часові межі цієї книжки – 1900–1914 рр. Це останні півтора десятиліття «довгого XIX ст.». Цей евфемізм покликаний позначити тривалість процесів індустріалізації, урбанізації, становлення націй та модерної інфраструктури, якими характерне XIX ст. Умовний старт XIX ст. – у 1789 році, разом із початком Французької революції, а закінчилось у 1914-му, з початком Першої світової війни.
Тож зрозуміло, аби пояснити та проілюструвати повсякденне життя в 1900–1914 рр. так чи інакше доведеться виступати за ці окреслені часові рамки.
Київ у ці роки столицею не був. Хоча не був він і пересічним містом величезної Російської імперії. Київ був адміністративним центром Київської губернії та Київського, Волинського й Подільського генерал-губернаторства. Також це був економічний і фінансовий центр («цукрова столиця»), потужний транспортний вузол, осередок освіти (тут був Київський університет, Київський політехнічний інститут, низка училищ) і культурного життя.
Також Київ зберігав символічне значення як історичний центр і для українців (які саме почали усвідомлювати себе нацією), і для імперії (яка приміряла на себе шати наступниці Русі).
Київ переживав потужні зміни. І кияни – теж. У повсякденних історіях київського життя початку XX ст. можна знайти безліч цікавинок, аналогій, рішень, може, навіть джерел натхнення.
У цій книжці ми торкнемося найрізноманітніших аспектів київського щоденного життя, спробуємо показати як фасад, так і «задній двір». Спершу опишемо контекст: які глобальні тренди, що визначали щоденне життя киян; невидимі процеси, що змінювали видиму реальність. Далі піде мова про межі міста та еволюцію його забудови і з’ясується, що руйнування історичного спадку та хижацькі девелопери – це ознака не тільки ХХІ ст. Яким чином частини міста були пов’язані між собою – поговоримо в сюжетах, присвячених транспорту та комунікаціям. Одяг, їжа, заробітки – це також важливі структурні елементи книги, як і насолоди та дозвілля, соціальні проблеми. Поговоримо й про конфлікти та їх наслідки. Врешті, ми показуємо Київ напередодні не так Першої світової війни, як революції 1917–1921 рр., національно-визвольних змагань за українську державність.
Київ і кияни на початку XX ст.:
місто, імперія, люди, зміни
На початку XX ст. центральні вулиці Києва були так само заповнені людьми та рухом, як і сьогодні. Достоту, як і сьогодні, Київ був містом можливостей, центром тяжіння, магнітом для сотень і тисяч людей, які шукали кращої долі, комфорту й заробітків.
Важливо розуміти, чим і яким був Київ на початку XX ст. Тут уже стояв пам’ятник Богдану Хмельницькому, сяяли бані Софії, Михайлівського Золотоверхого та Володимирського соборів, працювали Київський університет і Київський політехнічний інститут, була споруджена будівля Педагогічного інституту, де в майбутньому, в 1917–1918 рр., засідатиме Українська Центральна Рада, та будівля Театру опери та балету, де проходитиме Трудовий конгрес України наприкінці січня 1919 року. Однак це все буде згодом.
До 1917 року Київ насамперед був імперським містом. В епоху Російської імперії не було українців чи росіян чи поляків – були піддані імператора, царя-батюшки. Не було Києва – столиці України. А був Київ – центр Київської губернії, однієї з 50 інших губерній. Був Київ – центр Південно-Західного краю (якщо дивитися з Петербурга). Був Київ – центр Київського, Подільського й Волинського генерал-губернаторства[1]. Одного з десятка інших генерал-губернаторств.
Той факт, що Київ був центром двох адміністративно-територіальних одиниць суттєво впливало на повсякдення міста. Десятки чиновників потребували квартир, харчування, зв’язку, розваг. Не в останню чергу завдяки стратегічній важливості місто отримало залізничне сполучення. З іншого боку, та сама стратегічна важливість Києва зумовила будівництво та реконструкцію Київської фортеці. Її військова цінність була доволі сумнівна – фортеця ніколи не знала битв. Зате цілком очевидною була її «зайвість» для нормального просторового розвитку міста.
