Андрій Кузьменко, відомий світу як Кузьма Скрябін, – талановитий український музикант «від Бога», який жив музикою й створював пісні, які наспівують і досі.
Його вплив на індустрію музики й культури України важко порівняти з чиїмось іншим. Він був кумиром мільйонів українців і незаперечним авторитетом: співак, композитор, письменник, продюсер, актор і багаторічний лідер гурту «Скрябін». Він запам’ятався своїм шанувальникам неймовірним гумором, божевільними ідеями та відкритим серцем…
Пісні «Скрябіна» слухали по всій Україні, концерти гурту проходили з незмінним аншлагом навіть у тих місцях, де організатори не могли собі дозволити заплатити високий гонорар. При всенародній популярності Кузьма відрізнявся невисокими вимогами в райдері[1], скоріше, навпаки, – був людиною скромною, але напрочуд талановитою.
Знайомі згадують музиканта як високого чоловіка з неслухняними волоссям, загадковою усмішкою й вогнем в очах, що мав власний стиль в музиці, в якому творив упродовж усього життя. У текстах його пісень дуже багато асоціативних рядів, метафор і глибокого філософського сенсу.
Життя Кузьми – яскравий приклад того, як домогтися слави з «нуля», як втілити мрію й повірити в себе, коли ніхто не вірить; і як зануритися в любов до музики з головою, почувши лише одну пісню.
У чому коріння успіху й популярності Кузьми? Напевно, занадто просто було б вважати його тільки співаком, композитором, продюсером або письменником. Він став легендою ще за життя. Автокатастрофа потрясла усіх, і смерть лише увічнила цю славу.
Таких, як він, – одиниці. Справжній, щирий.
Кузьменко Андрій Вікторович (псевдонім «Кузьма») народився 17 серпня 1968 року в місті Самбір Львівської області, а загинув 2 лютого 2015 року в страшному ДТП поблизу населеного пункту Лозуватка на території Дніпропетровської області. Сьогодні йому могло бути 51, а Україна могла б слухати все нові й нові пісні культового артиста. Але музика була далеко не єдиним його талантом.
Ким ще був Кузьма і кого ми втратили?
То голос,
То мій голос,
Тільки голос,
Просто голос.
Про його життя та досягнення як музиканта можна говорити дуже багато. Він же був занадто жадібним до життя у всіх його проявах, до творчості, до волі, він зневажав всілякі умовності, кордони та рамки, нетерпляче перетинав їх, роблячи те, що вважав правильним та доцільним. Всебічно обдарована й щира, справжня людина Епохи Відродження.
Початок
Його захоплення музикою почалося ще змалку, з сім’ї, де Андрій був єдиною дитиною. За словами самого Кузьми, з дитинства він був «козирним чуваком». Його мама була вчителем музики, а тато інженером. Сім’я жила в Новому Роздолі, де мешкала його бабуся Марія Григорівна. Пізніше, після переїздів, він жив у бабусі влітку.
Сам Кузьма з усмішкою пригадував в інтерв’ю, що в босоногому дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза або дальнобійником. Він вважав, що це романтична професія. Цілий день крутив кермо від старого автомобіля. Навіть маршрути на карті малював. Ця любов до коліс і великих авто пізніше трансформувалася в пристрасть до автомобілів, яка супроводжувала Кузьму весь цей час, що б не відбувалося в його житті. У різний час Андрій вів три телевізійні програми, в яких, так чи інакше, були присутні автомобілі, написав книгу про свої перші пригоди за кермом і неодноразово давав інтерв’ю про захоплення чотириколісною (і не тільки) технікою. Андрій Кузьменко багато подорожував і займався спортом. Він навіть був майстром спорту з біатлону.
Але саме музика стала його життям. Саме в цій сфері він прославився найбільше.
Мати, Ольга Михайлівна Кузьменко (1947 р.н.), була талановитою, обдарованою до мистецтва людиною. Вона беззмінно працювала викладачем музики, була ентузіасткою своєї справи: ще коли вчилася в Дрогобицькому педінституті, їздила по віддалених селах з магнітофоном і там записувала народні пісні, прислів’я, збирала фольклор, робила етнографічні замальовки на музичну тему. Пізніше, вже на початку 1990-х, після поїздки до Вільнюса, вона захопилася народною керамікою, зацікавила цим усю родину. Батько Андрія – Віктор Кузьмич Кузьменко (1942 р.н.) – все життя пропрацювавши на хімічних підприємствах інженером, удосконалив технологію. І Кузьменки почали робити й продавати розмальовані дзвіночки з глини, які були дуже модними подарунками. Це допомогло пережити кризу «голодних дев’яностих».
Також Ольга Кузьменко створила дитячий колектив – осередок юних талантів, ці діти співали народні та обрядові пісні. Поряд з такою мамою Андрійко поволі переймався музичними гармоніями, з дитинства в хлопчика були абсолютний слух та здібності до музики, а на додачу – непосидючість і бажання бути не таким, як усі.
Мати згадує: «Андрію було два роки. Я вирізала з картону електрогітару, причепила стрічку. Він приходив в ясла, і щоб він не плакав, я на нього гітару одягала, і він починав співати: «Червону руту не шукай вечорами». А на публіку Кузьма вперше вийшов у віці трьох років і прочитав вірш на святі в дитячому садку.