Розділ перший. «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я»
Слова цього святкового приспіву величальної пісні не раз у дитинстві чув малий Миколка. Бо як тільки починало сутеніти, в українських селах (це повелося з давніх-давен) щедрувальники, переважно молодь, влаштовували головне святочне дійство Щедрого вечора. Це – щедрування, величальні новорічні обходи і поздоровлення: піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я й достатку на весь рік, за що й мають щедру нагороду. Це народне свято йде корінням вглиб дохристиянської історії слов’ян.
Щедрий вечір – свято місячної і зоряної ночі, з якої зродився золотопроменевий світ. З давніх часів хлібороб вельми вшановує благодійство ночі, коли після денної спеки все оживає і яка дає йому змогу відпочити та набратися життя. У цей вечір вдячні наші пращури-слов’яни величають свято Щедрого вечора, свято місяця та зорі. Величають своїми святочними піснями – щедрівками. Величаючи місяць і зорю, прапрадід-хлібороб уводить нас у ще глибинніші таємниці життя, до первопочину світу на землі. Бо не був би Місяць ясен – місяцем, коли б не могутній бог Хорс, який засвітив у ньому світло Дажбога. Багато мук і страждань витерпів Місяць від жорстокої богині темряви та смерті – Мари. Але бог Хорс щоразу його воскрешав із мертвих, а після третього разу, з виникненням життя на землі, бог Хорс своїм святим світлом на честь народження молодого Божича та приходу у світ воїнів-захисників сонця, благословив його у безсмертя на віки.
З тих прапрадавніх часів кожного року 31 грудня наш пращур-хлібороб відзначає свято Щедрого вечора, а 1 січня – день народження Місяця, вірного побратима сонця Дажбога, сина всемогутнього бога Лада. У всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, окрім сина, була ще донька, яку називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий Змій викрав із срібного терема Миланку і запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальник-Васильчик і з нею одружився. Цьому сміливцеві, який колись визволив з неволі золоту панну Миланку, вдячний князь влаштував свято. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя. На це свято приносять у жертву свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик є покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, та свинячі ніжки, щоб і у людей не хворіли ніжки. Вшановували Миланку-Меланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Напередодні Нового року щедрий на добро бог Ладо сходить з неба на землю до хлібороба, оглядає його господарство, худібку, розмовляє з нею, оглядає його поля і ниви. На Щедрий вечір усі люди дякують йому та прощаються з богинею Колядою, а Сонцю в небі бажають безхмарних голубих висот. Ось чому цей вечір уже не святий, а щедрий: на обід мусить бути багато смачних страв. Це насамперед млинці, вареники, пиріжки, капуста, горох, смажені ковбаси, кишка-кров’янка, холодець, книші та паляниці.
У Ясного Місяченька є дванадцять братів – Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютень. Сам вечір під Новий рік тому і зветься Щедрим і Багатим, бо всі ці брати місяця в гостях у людей.
Колись нашим батькам-дідам Місяць уявлявся як наречена Сонця, та з бігом часу уявлення про місяць і сонце змінилися, Сонце почало виступати як жінка, а Місяць – як чоловік:
Ясен Місяць – пан господар,
Красне Сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.
Збереглася оповідка про те, що Сонце – прекрасна Панна в золотих шатах, Місяць – хлопець-молодик, який хоче одружитися з чарівною Панною. Та минає їхня перша любов, і Місяць закохується в Зорю. Розгнівалась Красна Панна – Сонце – і своїм променевим мечем розрубила Місяць навпіл. З того часу й став Місяць щербатим. Саме тоді місяць і почали уявляти срібночубим струнким та блідолицим юнаком. Наші предки присвятили місяцю перший день, який розпочинає тиждень – понеділок, а оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, стали вважати його непостійним. Тому щось важливе у понеділок починати не наважувалися, бо буде невдача. Ще і досі існують приказки: «Понеділок – важкий день», «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай».
Вшанування місяця нашими предками відоме з IV тисячоліття до н. е. Стародавні волхви ворожили за виглядом поверхні Місяця та зміною його фаз. Пізніша назва божества Місяць – Василля перетворилася у чоловіче ім’я Василь[1].
У християнській традиції свято приурочене пам’яті преподобної Меланії Римлянки, що жила в Римі в IV–V століттях. Меланія була донькою римського сенатора, якій у спадок дісталося багатство батька. Меланія вирішила присвятити своє життя слідування вченню Христа. Її статок витрачався на місіонерську діяльність, створення громад і монастирів. Разом із чоловіком вона поширювала Слово Боже серед різних народів. День її смерті (13 січня, тобто 31 грудня за церковним календарем) став пам’ятною датою в православній традиції. Згодом релігійні обряди змішалася з язичницькими, що дійшли до наших днів.
