Молоко з кров’ю

Молоко з кров’ю
О книге

Яке то щастя – зустріти свою половинку і покохати! Коли душа сягає неба, коли розумієш: ось твоя доля…

Першій красуні на селі Марусі-румунці до пари став Льошка – розумний, красивий, успішний, – то й жити б їм, як королям. І яке їй діло до сусіда, хирлявого рудого Стьопки-німця в поламаних окулярах? От тільки чомусь щоночі йде він до бузкового куща біля Марусиної хати, і щоночі вона відчиняє вікно…

Книга издана в 2011 году.

Читать Молоко з кров’ю онлайн беплатно


Шрифт
Интервал

Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс «КОРОНАЦІЯ СЛОВА-2008»

«Коронація Слова» створює для вас нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, – яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь.

Юрій Логуш,
Голова Правління ЗАТ «Крафт Фудз Україна», ініціатор проекту

Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова» був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.

Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.

www.kraftfoods.com.ua

Пролог

Навесні дві тисячі сьомого в розкішних лондонських апартаментах бізнесмена, а від того й політика, Олексія Ординського розігралася патріотична драма. Дочка бізнесмена Руслана – красуня, розумниця (IQ зашкалює!) і взагалі надзвичайно вишукана панянка – зажадала рідної землі.

– Льошо, купи їй рідної землі! – не змінюючи виразу обличчя, аби не зіпсувати результатів пластичної операції, спробувала пожартувати дружина Ординського Олена.

– А це ідея! – загорілася панянка.

– Що ти там забула? – буркнув батько.

– Побудую гольф-клуб або притулок для тварин. – Мрії набували реальних обрисів.

– Це можна зробити будь-де! В Іспанії чи тут, у Лондоні. Я спитав, що ти забула в Україні?

– Любов…

Батьки перезирнулися – дитина, що з неї взяти?! У свої шістнадцять вони теж хворіли на максималізм і любов до Батьківщини. Добре, що капітали Ординського дозволяють знайти більш привабливі альтернативи Русланиним забаганкам.

– Самостійності забажалося? – штрикнув пан Ординський єдину улюблену дитину. Сховав пряника, згадав про батога. – То спробуй любити Батьківщину на відстані. Чим не випробування для дорослої людини? Непросте завдання, скажу тобі. Я сам…

– Тато… Ти мене не чуєш! – У Русланчиних очах з’явилися вогники відверто неприязного здивування. – Досить вирішувати за мене. Я прагну самостійно добитися всього, чого забажаю!

– А таке існує? Існує щось, чого в тебе нема? – нагадав Ординський про власні заслуги в солодкому доньчиному житті.

– Шантажуєте? Я теж можу! – приголомшила батьків панянка й на два дні здиміла з дому.

На третій день поліція привела перелякане у смерть подружжя Ординських у захаращений нічний клуб, і важкі силіконові вуста пані Олени не втрималися купи, бо пані як побачила дочку в задній кімнаті клубу на підлозі серед десятка візуальних неформалів, так у неї щелепа і відвалилася.

– Руслано! – пан Ординський гірко зітхнув і спробував відірвати дочку від підлоги.

– Чекай! «Рояль»… треба… проковтнути, – відмахувалася Руслана й усе намагалася якнайширше роззявити рота.

– Що це? – питав Олексій у лікаря, якого терміново викликали до дочки.

– Галюциногенні гриби, – сказав той і чемно всміхнувся. – Не хвилюйтеся. З нею все буде гаразд.

– Господи, як же мене дратують їхні нескінченні «усе буде гаразд»! – заломила білі ручки пані Олена, коли лікар пішов.

Руслана розплющила очі й уперто сказала:

– Я перепробую всі лондонські гидоти! І робитиму це до тих пір, поки ви не дозволите…

– Хай їде! І ти з нею! Наглянеш, – пробурмотів Олексій дружині вночі і наштовхнувся в темряві на глиняну маску, якою пані Олена завжди вкривала біле личко перед сном, та іноді засинала раніше, ніж треба було змити глину.

– У мене процедури, – відрізала дружина. – А сам?

– Справи…

– Відправимо з нею охоронця. Двох! – запропонувала дружина, відколупуючи від лиця шматки глини.

– Трьох! – вирішив пан Ординський.

– Чотирьох! – наполягла турботлива мати. Додала: – І купи їй землі. Їй-богу! На сімнадцятиріччя. Гарний привід. Ти подумай: діаманти губляться, авта розбиваються, а земля – що б Руслана не вигадала – залишиться. Із часом її можна буде продати дорожче. Хай собі пограється дитина в самостійність.

Наступного ранку батьки всілися біля постелі доньки й урочисто оголосили: на день народження, у серпні, Руслана матиме змогу вибрати і придбати шмат землі. В Україні. Вибирати поїде сама. З охоронцем. Двома… Трьома…

– Чотирма! – нагадала пані Олена і запитала: – Ти задоволена?

Дівча підскочило на постелі, розцілувало батьків.

– Мрії збуваються, треба тільки не здаватися і не опускати рук! – На повному серйозі. – Я виберу ділянку близько від міста з романтичним, майже шевченківським краєвидом, оповите легендами, піснями… І зроблю там… – розсміялася. – Ще не вирішила, але знаю точно: я додам гармонії цьому недосконалому світу! От побачите!

– А як же Том? – обережно запитала пані Олена.

– А нащо Інтернет? – відповіла Руслана, згадуючи, як довго вмовляла аристократа Тома відвести її в найогиднішу клоаку, аби насолити батькам.

На початку серпня панянка з наївними дитячими спогадами десятирічної давнини і чотирма охоронцями прибула в Україну і віч-на-віч стикнулася із мрією. День – покидати речі в батьківській квартирі в центрі міста, другий – подякувати татовому партнерові за «ауді» з водієм, а на третій – за справи!



Вам будет интересно