На тому боці (збірник)

На тому боці (збірник)
О книге

У цій збірці оповідань за кожною людиною криється цілий світ, зітканий із тонкого мережива простих слів, ніби самі герої чи очевидці переказують, як усе було.

Буденність, справедливість часто жорсткі й логічні. В оповіданнях Валентини Мастєрової саме такою читач побачить правду життя. Що робитиме чоловік, дружина якого померла під час пологів? Де шукатиме порятунок пропащий п’яниця? Ким виявиться підкаблучник, який боїться своєї жінки як вогню? Як зустрінуться брати-сироти, виховані в різних країнах? Коли прийде розплата за скоєну підлість – або не прийде?..

Книга издана в 2017 году.

Читать На тому боці (збірник) онлайн беплатно


Шрифт
Интервал

© Мастєрова В.М., 2017

© Shutterstock.com: Dimedrol68, Maxim Khytra, обкладинка, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017

Сиродій

Тато приїжджає раз на рік. Удома починають готуватися ще за два тижні до приїзду. Дід коле порося, а баба й мама ковбаси начиняють, м’ясо печуть, хату білять. Дві мої старші сестри Таня й Світлана ходять, мов іменинниці. Усюди тільки й розмов, що про тата. Дід зарані дістає своє галіфе, яке одягає тільки на великі свята, день просушує на сонці і вже не кладе до скрині. Там лежить одяг баби й діда. Баба довго обдивляється свою спідницю з чорними плисовими стрічками, так, ніби вона щось інше одягає коли. Оту спідницю і чорного вишитого, ще дівоцького фартуха. Ой, гарна тоді баба, якась така чепурна, наче квітка по осені. У нас вдома багато квітів – то мама доглядає. Тільки вона, коли тата чекає, дивна робиться – мені аж лячно стає. То сміється так, наче її битимуть, а то плаче й тоді б’є мене. А дід з бабою завжди дорікають мамі, що не вміла шануватися. Кажуть, що їй такого чоловіка Бог послав, якого вона й мізинця не варта. То – неправда. Мама в мене дуже красива – всі у селі про це кажуть. Бо такого довгого чорного волосся ні в кого немає. Мама коли розчісується, воно розсипається до колін, і все хвилями, хвилями. А брови… Тітка Лисавета, сусідка наша, раз казала, що такі лише на іконах малюють. Тільки боязка моя мама. Всіх боїться: і бабу, і діда, і особливо – тата, коли він має приїхати. Було розпік її дід, каже: «За який мені гріх на старості ще й байстрюка годувати?» А мама як заплаче – і з хати. А в нас і нема того байстрюка, бо тільки я та мої старші сестри. А вночі прокинулась чогось, і сама не знаю, може, того, що мама дуже низько наді мною нахилилася. Руки в неї були гарячі-гарячі. Як узялася за мою шию, я аж крикнула, бо від них мені дихати не стало чим. Мама тоді впала на підлогу і билася об неї головою. А дід почув, з іншої кімнати вийшов і каже: «Перед чоловіком кайся, а тут нічого. Спати не даєш, скажена».

А вже як діждемося того дня, то в хаті наче на весілля. Дід зранку вдягнеться у своє галіфе й нічого не робить, хіба до сусіда, дядька Логвина, заговорить та ще питає в баби, чи все до ладу. Мама сестер повичісує, стрічки їм нові в коси вплете, плаття одягне ті, що задля свята дід у крамниці купить. Такі красиві плаття і щоразу нові. А мама тоді яка гарна! Теж у нове одягнеться і, наче дівчина, всього стидається, діду в очі заглядає, поспішає робити все, що баба накаже. А я теж часто за ворота вибігаю, тата виглядаю. Баба сердиться: «Хоч би воно не перлося на очі». А мені так хочеться першою зустріти тата. Аж голова паморочиться, тільки соромлюся, бо дід плаття нового не купив і мамі ніколи мене перевдягти, ще й розчісуватись я тоді сама не вміла. У мене теж довге волосся, як у мами, тільки біле. Сестри за це мене плоскінню дражнять.

Тата завжди якась машина підвозить. Вийде він, високий-високий – коли сестер по черзі на руках підкидає, то мені здається, що вони аж до неба підлітають. Військова форма на ньому вся нова, дві маленькі зірочки на погонах проти сонця виблискують, і козирок у кашкеті лаковий. Тато ніколи на людях кашкета не знімає, може, соромиться, що лисий. Тоді він з усіма здоровкається, а баба мене щипає мовчечки. Отак, тату усміхається, а мене відпихає за себе, наче незнарочне, ще й ущипне. А я й не кричу, я однак до тата підійду. А баба тоді: «Куди ти, не лізь, загидиш його». Я не загиджу, бо тато на руки мене ніколи не бере. Тільки присяде і дивиться. Очі в нього такі гострі, здається, наче голками колють. А я йому всміхаюся. А тато встане і мамі: «Хоча б умили, а то гидко». Мама тоді мене в плечі. Я плачу, а мама каже: «Іди на вулицю гуляй». А як я піду на вулицю, як татко приїхав, гостинці привіз. Думають, що тільки вони за татом скучають – я, може, більше від усіх скучаю.

Обідають за великим столом, накритим свіжою скатертиною. Дід вино розливає в красиві стакани, що ради свята тримають. Мама дістає з печі варене й печене. Як несе тарілку до столу, здійме голову високо, гляне на тата чорними очима і вже наче нікого не боїться, бо тато мружить очі й аж за столом меншає. Він тоді велить дідові вино наливати. А дівчата, що по черзі на руках сидять, йому в тарілку їжу підкладають. Сестри в мене хороші. Старша, Таня, – мовчазна і вже в шостий клас ходить. За мене часто заступається перед дідом. А дід Таню побоюється і любить дуже, бо вона на тата схожа, тільки очі мамині. А Світлана – бабина онучка. Баба її жаліє. Часто дід з бабою сваряться через дівчат, коли котрась шкоду зробить.

Як тато лягає відпочивати, у хаті робиться тихо – чути й муху, що у вікно б’ється. Усі виходять на вулицю і навіть у дворі впівголоса розмовляють. А я прокрадуся до кімнати й дивлюся на татка. Він такий несхожий на наших степанівських дядьків. І, коли спить, я скільки завгодно можу на нього надивлятися. Правда, він іноді прокидається, і ми мовчки дивимося одне на одного. А то якось поманив до себе пальцем. Я підійшла, а він по голові погладив. Мені тоді так хороше стало. А татко відразу до стіни відвернувся. Я всім розповіла, як він мене любить. А тітка Лисавета не повірила, коли я їй сказала. У них саме тоді баба Жариха гуляла. Про неї кажуть, що вона дуже розумна. І з виду поважна, бо завжди ходить у чорному. Тітка Лисавета запросила Жариху до столу. Каже: «Сідайте, я вам свіжого молочка влю». А баба подякувала й не сіла. Бо вона каже, що не любить сиродою, а любить молоко встояним.



Вам будет интересно