«…яка болість, яка страшлива болість відійти з цього світу, не написавши сторінки, саме тієї, що її хотілося написати…»
(з приватного листування Н. К.).
Наталена Королева прийшла в моє життя дуже містично і незабутньо. Коли раніше чула про подібні історії, то була переконана, що це все вигадка і нічого подібного з земними людьми не може траплятися. Але після мого сакрального знайомства з Наталеною мене тепер важко чимось здивувати.
З 2004 по 2009 роки я навчалася на філологічному факультеті на спеціальності українська мова та література. Нам, студентам, діставалося добряче, бо треба було фактично вчити дві спеціальності одразу, а читати доводилось стільки, що просто були тижні, коли буквально вивчалося і десять романів на тиждень, які потрібно було не лише прочитати, а й записати їхній короткий зміст у так званий читацький щоденник. Усі студенти інших, особливо технічних факультетів, робили свої домашні завдання за кілька годин, а філфаківці завжди ходили втомлені та невиспані. Тому, завжди згадуючи про Наталену Королеву, я досі не можу зрозуміти, як вона пройшла повз мене, або я повз неї, але в університетській програмі ми не зустрілися. Власне, вона і не була в основному вивченні, а у факультативному, і це єдине, що може пояснити, чому я її не читала раніше. Я досліджувала сучасний процес, шістдесятників та постмодерністів. Почала писати дисертацію теж за творчістю шістдесятника, але після одного віднайденого листування розчарувалася в об’єкті свого дослідження так, що просто не змогла більше повернутися до нього. Минув рік, і я зрозуміла, що морально не можу продовжити досліджувати цього автора, хоч вся теорія й методологія були вже написані.
Однієї червневої ночі на світанку я прокинулась від сну, де долоня Творця простягала мені книжку, і голос сказав, щоб я не журилася, а дослідила цю письменницю, і все буде добре. На книжці було написано: Наталена Королева. Я настільки була вражена і стурбована, що прокинулась і вийшла на балкон. Під ногами стояли десятки ще нерозібраних коробок з непотрібними книжками, які напередодні знайомі подарували моєму батькові, знаючи, що я збираю бібліотеку. Сонна і страшенно занепокоєна, я почала розкривати коробки і дивитися, хто ж в них є, обкладинки старих видань майже не відрізнялися одна від одної, і доводилось іноді й відкривати першу сторінку книжки, щоб побачити, хто ж автор і який це твір. Серед усіх тих сотень книжок була одна зовсім не схожа на інші – «Предок» Наталени Королеви, з усіма її головними повістями – «Сон тіні», «1313», «Предок» та збірка «Легенди старокиївські». Я взяла книжку до рук і більше не могла від неї відірватися, так само, як і від Наталени. Її біографія виявилася ще цікавішою, ніж її надзвичайна творчість, і мені постійно боліло те, що авторка залишається такою непоцінованою та на маргінесах читання. Чи було легко її досліджувати? Ні, було дуже складно, вона часом не прочитувалася, була надто багатозначною, надто глибокою та складною. Але це Наталена Королева, і з нею не могло б бути по-іншому. Чи було легко захищати дисертацію, присвячену її життю та творчості? Було надзвичайно важко, бо мало хто міг зрозуміти мене, чому я про її душу говорю більше, ніж про її тексти. Бо ж її писання таке безкінечне і має стільки рецепції, що на осмислення всього можна було б використати ввесь папір світу, аби розкодувати бодай одну її повістину. Але що це була за людина! Людина, котра могла все і нічого не боялася, геній, якого звідусіль проганяли з першої секунди її народження, серце, яке не витримувало так сильно любити світ. Наталена Королева часом не піддавалася – не лише мені, а й багатьом іншим дослідникам, щоб її можна було насправді зрозуміти, розшукати, вивільнити ті слова, які вона писала для всіх нас. Я вдячна їй безмежно, що вона знайшла мене, наснилася мені, що не засумнівалася в моїх уміннях і просто довірилась. Спершу були довгі роки досліджень, сам текст дисертації, захист, а тепер буде і ця книжка. Я знаю, що це звучить шалено і дивно, але це правдива містика, яка зі мною відбулася, і я неймовірно тішуся, що можу цим поділися, а найбільше – що можу розказати про Наталену Королеву.
В академічних дослідженнях авторки не вистачало життя, реальної людської рецепції, бо Наталена це не лише переказ Євангелія, вона – довга, безкінечна дорога душі. Щонайперше – душі.
Справжнє щастя – це жити непомітною, прихованою, як квіточка у траві.
І не тільки для себе, думаючи тільки про себе.
Наталена Королева
У сучасному світовому літературному процесі перманентно простежується поява нових тенденцій, експериментів із формами та стилями, викристалізовуються нові імена. Особливо важливо при цьому не втратити тих, хто заявив про себе раніше, чий внесок на літературній ниві не є достатньо дослідженим через низку причин, у тому числі й політико-ідеологічого характеру. Особливо актуальним це є в контексті розвитку української літератури, адже творчість багатьох українських письменників упродовж десятиліть замовчувалася, а то й заборонялася через політичні, національно-етнічні, релігійно-конфесійні, ідеологічні позиції. Після проголошення незалежності України почали формуватися нові й заново розвиватися вже існуючі раніше наукові школи, в рамках яких проводяться дослідження мало знаних широкому загалу авторів і їх творів. Це має істотне значення як для інтенсифікації літературного процесу в Україні та її якісного переосмислення, так і для популяризації української літератури в читацьких колах. Так само і Наталена Королева залишилась недотворена, недолюблена, недосліджена, і заслуговує гідної оцінки і повернення.
