П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Enid Blyton

FIVE GO OFF IN A CARAVAN

First published in Great Britain in 1946 by Hodder & Stoughton Limited

This edition first published in Ukraine in 2020 by Folio Publishers Ltd

Переклад з англійської Леся Герасимчука

Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова

Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році

Text copyright © Hodder & Stoughton Limited, from 1997 edition

Cover illustration by Laura Ellen Anderson copyright © Hodder & Stoughton Limited

© Л. А. Герасимчук, переклад українською, 2020

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

– Як я люблю літні канікули! – сказав Джуліан. – Завжди здається, що кінця-краю їм не буде.

– Спочатку все так гарно і неквапно, – зауважила його молодша сестра Енн. – А потім все починає бігти навскач.

Усі зареготали. Вони розуміли, що Енн мала на увазі.

«Гав!» – пролунав глибокий голос, ніби на знак цілковитої згоди.

– Тіммі з тобою згоден, Енн, – сказала Джорджа і погладила великого собаку, що лежав поруч і часто дихав. Дік теж його поплескав, і Тіммі лизнув їх обох.

Четверо дітей лежали на осонні у садку в перший тиждень літніх канікул. Зазвичай вони відпочивали у Кирін-котеджі, у батьків Джорджини, але цього разу проводили канікули у батьків Джуліана, Діка і Енн.

Джуліан був старшим – рославий, міцний хлопець з рішучим і приємним виразом обличчя. Дік і Джорджина – молодші за нього. Джорджина була радше схожа на кучерявого хлопця і вимагала називати себе Джорджею. Навіть учителі в школі так її називали. Енн з усього гурту була наймолодшою, хоча за останній рік помітно підросла, що її вельми тішило.

– Тато говорив: якщо ми не хочемо стирчати тут протягом усіх канікул, то можемо запропонувати свої побажання, – сказала Енн. – Але я за те, щоб лишитися вдома.

– Гадаю, ми могли б з’їздити кудись на пару тижнів, – сказав Дік. – Задля різноманітності.

– Може, вирушимо до Кирін-котеджу і погостюємо у батьків Джорджі? – запропонував Джуліан, щоб зробити Джорджі приємне.

– Ні! – заперечила Джорджа. – Я була там на весняних канікулах, і тоді мати сказали, що батько розпочинає якісь нові досліди. А ви знаєте, що це означає. Нам доведеться ходити навшпиньки, розмовляти пошепки й не траплятися йому на очі.

– Авжеж, найгірше, коли тато вчений, – сказав Дік, лягаючи на спину і заплющуючи очі. – Твоїй мамі доведеться давати собі раду і з нами, і з батьком, який експериментуватиме. Аж курітиме.

– Я люблю дядька Квентіна, але побоююсь його, коли він не в гуморі, – зауважила Енн.

– Отже, Кирін-котедж відпадає, – позіхнув Джуліан. – Принаймні на цих канікулах. Джорджо, коли скучиш за матір’ю, ти завжди зможеш з’їздити туди на тиждень. Які ще є пропозиції? Усе літо нидіти тут?

Тепер усі лежали на осонні, заплющивши очі. Яка спека! Тіммі сидів біля Джорджі, висолопивши язика, і важко хекав.

– Тіммі, припини, – сказала Енн. – Ти так дихаєш, ніби кілька миль пробіг, і мені через тебе ще спекотніше.

Тіммі по-дружньому поклав лапу на живіт Енн, і та завищала:

– Ой, Тіме, яка важка лапа. Забери її!

– Ет, якби нам дозволили помандрувати самим, було б супер, – сказала Джорджа, покусуючи травинку і дивлячись у глибоке блакитне небо. – Як того разу, коли ми лишилися на острові Кирін зовсім самі. А може, справді кудись самим податися?

– Але ж куди? – спитав Дік. – Куди? Ми ще малі, щоб орендувати автівку. А на велосипедах Енн вічно відставатиме.

– І обов’язково в когось проколеться колесо, – зауважив Джуліан.

– Було б класно поїхати кудись верхи, – сказала Джорджа. – Але в нас немає коней.

– Один є, – заперечив Дік. – Наш старий Доббі в полі. Колись він бричку возив, якою ми більше не користуємось, і тепер Доббі лише випасається в полі.

– Один кінь чотирьох не повезе, дурненький, – сказала Джорджа. – Доббі нам не підійде.

Запанувала тиша, тільки в головах думка думкою пошибала про канікули. Тіммі голосно клацав зубами, намагаючись зловити муху.

– От би мені так навчитися, – мовив Дік, відмахуючись від зеленої мухи. – Тіме, друже, ану впіймай її.

– А як ви дивитесь на турпохід? – поцікавився Джуліан після паузи.

У відповідь усі хором застогнали.

– Отакої! У таку спеку? Ти сказився!

– Нам не дозволять.

– Годі, годі, – сказав Джуліан. – Пропонуйте щось краще.

– Я б хотіла поїхати туди, де можна купатися, – зауважила Енн. – Якщо не можна поїхати на море, то хоча б виїхати на якесь озеро.

– Звучить взагалі-то добре, – сказав Дік. – Боже милий, я засинаю. Кажіть мерщій, бо зараз захроплю.

Але швидко вирішити проблему не вдалося. Ніхто не виявив бажання пожити в готелі або винайняти кімнату. Бо тоді батьки схочуть поїхати з ними та контролювати кожен їхній крок. У спекотний серпень ніхто також не хотів вирушати у турпохід чи велотур.

– Схоже, ми так і просидимо всі канікули вдома, – висунув Джуліан. – Ну, тоді я краще подрімаю.

Через дві хвилини увесь гурт уже спав на траві, окрім Тіммі. Коли родина спить, пес вважає своїм обов’язком бути на чатах. Він ніжно лизнув свою хазяйку Джорджу і сів насторожі поруч – вуха нашорошені, чистий погляд. Він важко, але нечутно дихав. Діти солодко дрімали на осонні й засмагали.