1946 року В. Х. Оден опублікував вірш, у якому дав безсумнівну пораду: «Не сиди поряд із соціологами і сам не ставай соціологом». Упродовж тривалого часу здавалося, що навіть високопосадовці, відповідальні за ухвалення рішень, надають перевагу інтуїції, власному досвіду та розповідям інших. Хоча в обох випадках довелося змінити ім’я (статистика зараз має назву «аналіз даних», а соціологія – «біхевіоризм»), ці дні вже в минулому.
На зміну їм прийшла ера «ухвалення рішень на підставі фактів» у головних суспільних інститутах – бізнесі, уряді, освіті, обороні та спорті.
Вона високо цінує інформацію аналізаторів даних і біхевіористів. Я не знаю точно, як саме відбулася трансформація у сфері статистичного аналізу, але мені вдалося побачити на власні очі підвищення статусу біхевіоризму під час роботи соціальним психологом і написання книги «Психологія впливу».
Коли «Психологію впливу» було вперше видано 1984 року, вона не справила фурору. Продаж був настільки мізерний, що мій видавець відмовився виділяти кошти на рекламу й просування, пояснивши, що це «гроші, викинуті на вітер». Мало кого цікавила думка соціального психолога про соціальний вплив.
Усе змінилося за чотири-п’ять років, коли обсяг продажу книги почав збільшуватись і, зрештою, досягнув рівня бестселера, на якому й залишається донині. Здається, я знаю, який фактор спричинив цей стрибок – час. Ідея ухвалення рішень, заснованих на фактах, набувала поширення, і «Психологія впливу» надавала цінну інформацію – на основі наукових соціопсихологічних досліджень успішного переконання, – яка раніше не була доступна або принаймні зібрана в одному джерелі.
Два додаткові фактори вплинули на нинішню популярність соціопсихологічного аналізу і відповідно «Психології впливу». Перший із них – виникнення поведінкової економіки, підходу до вивчення економічного вибору людей, який ставив під сумнів, а в деяких галузях замінив класичні економічні уявлення. Незважаючи на те що поведінкова економіка окреслює власну територію, вона ввібрала в себе певні аспекти соціо-психологічного мислення (наприклад, поширену ірраціональність людської поведінки) та методології (рандомізовані, контрольовані експерименти).
Дехто з моїх колег уважає, що біхевіоральні економісти присвоїли собі їхні заслуги, не покликаючись на наявні, дуже схожі соціопсихологічні дослідження. Я не поділяю цього почуття образи. Хоча й іноді вони переплітаються, але ці збіги не можна назвати всеохопними. Зрештою, біхевіоральні економісти підвищили статус соціальної психології в суспільстві, перейнявши деякі основні її риси й легітимізувавши їх в очах осіб, що ухвалюють рішення.
Був час, усього десять років тому, коли соціальних психологів не запрошували на міжнародні конференції з питань урядової або економічної політики. Проте це в минулому.
Іншим чинником, який вплинув на нинішнє сприйняття соціопсихологічних підходів, стала готовність соціальних психологів представляти результати своєї роботи (і їхню значущість) громадськості. Я б хотів уважати, що «Психологія впливу» допомогла здійснити цей поворот. До виходу у світ названої книги більшість моїх колег не почувалися безпечно як професіонали, пишучи для широкої аудиторії. Власне, якби соціальна психологія була бізнесом, вона стала б відома своїми чудовими науково-дослідними відділами й відсутністю відділу достачання. Ми здійснювали достачання лише один для одного у вигляді статей у наукових виданнях, які навряд чи потрапили б до рук непрофесіоналів. Спостереження правознавця Джеймса Бойля пояснює основну причину цього: «Ви не знаєте, як звучить справжня поблажливість, якщо ви не чули, як академіки вимовляють слово „популяризатор“». Зараз ситуація змінилася. Соціальні психологи, як і чимало інших біхевіористів, спілкуються із ширшим колом громадськості за допомогою дуже авторитетних блогів, статей, відео і книг. Здається, біхевіоризм переживає свій золотий вік.
