Психологія 101: Факти, теорія, статистика, тести й таке інше

© F+W Media, Inc., 2012

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2016

Для Ліззі – єдиної людини, яка витримує моє безумство і якій завжди вдається пильнувати мій здоровий глузд

Дякую моїй родині й усім працівникам «Adams Media» за невтомну підтримку, а також усім великим мислителям світу, без яких цієї книжки могло не бути.

від грецького psychē – дух, душа, подих; logos – учення

Психологія – це наука про ментальні й поведінкові процеси. Власне, люди, які працюють у галузі психології, намагаються знайти відповіді на запитання: «Що спонукає нас жити?» і «Як ми бачимо світ?». Ці прості ідеї охоплюють складні об’єкти вивчення, зокрема емоції, мисленнєві процеси, сни, спогади, сприйняття, особистість, захворювання й лікування.

Психологію заснували давньогрецькі філософи, проте як наука вона почала розвиватися лише після 1879 року, коли німецький психолог Вільгельм Вундт створив першу лабораторію з її вивчення. Відтоді психологічні дослідження швидко набирали обертів і психологія стала справді багатогранною дисципліною, що нерідко перетиналася з іншими видами наукових досліджень, зокрема в галузі медицини, генетики, соціології, антропології, лінгвістики, біології й навіть спорту, історії та в любовній сфері.

Отже, готуйтеся метикувати, влаштовуйтесь зручніше (може, лягайте на кушетки) – на вас чекає прозріння. Час пізнати себе до таких глибин, про які ви навіть гадки не мали. Ласкаво просимо до світу психології всіх, хто збирається поновити в пам’яті цю науку, і всіх, хто тільки починає її вивчати. До вашої уваги – «Психологія 101».

Іван Павлов народився в Рязані (Росія) 14 вересня 1849 року. Як син сільського священика, він вивчав теологію до 1870 року, а тоді покинув духовну освіту, щоб студіювати фізіологію й хімію в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1884 по 1886 роки Павлов учився у відомого фізіолога Карла Людвіґа, а ще в Рудольфа Гейденгайна – теж фізіолога, що спеціалізувався на шлунково-кишковому тракті. До 1890 року Павлов став вправним хірургом і зацікавився регулюванням кров’яного тиску. Павлов без жодної анестезії та практично безболісно вставляв катетер у стегнову артерію собаки й відстежував вплив емоційних і фармакологічних стимулів на кров’яний тиск. Трохи згодом він працював коло найвідомішого свого дослідження – вивчення класичного умовного рефлексу.

Із 1890 по 1924 роки Іван Павлов – професор фізіології у Військово-медичній академії в Петербурзі. У перші десять років роботи в академії він звернув увагу на взаємозв’язок між слиновиділенням і травленням. За допомогою хірургічних процедур Павлов досліджував шлунково-кишкові секреції впродовж життя тварини за відносно нормальних умов. Проводив експерименти для виявлення зв’язку між автономними функціями і нервовою системою. У результаті було розроблено найважливішу концепцію Павлова – умовний рефлекс. Із 1930 року Павлов почав використовувати свої дослідження умовних рефлексів для аналізу психотичних розладів у людей.

У Радянському Союзі Павлова прославляли й підтримували, однак він відверто критикував комуністичний режим, а 1923 року, після подорожі до Сполучених Штатів, навіть публічно засудив державну владу. 1924 року вийшло розпорядження про звільнення дітей священиків із Військово-медичної академії (на той час у Ленінграді). Тож Павлов, як син священика, полишив посаду професора. Іван Павлов помер у Ленінграді 27 лютого 1936 року.

Дослідження класичного умовного рефлексу – найвідоміша праця Івана Павлова, що заклала підвалини біхевіористської психології та істотно вплинула на розвиток психології загалом. Поняття класичного умовного рефлексу передбачає насамперед засвоєння будь-якої навички на основі асоціації. Павлов визначив чотири основні принципи.

1. Безумовний стимул. Стимул – це будь-яка дія, вплив або фактор, що викликає реакцію. Безумовний стимул – це стимул, який автоматично породжує ту чи іншу реакцію. Наприклад, якщо квітковий пилок призводить до чхання людини, то пилок – це безумовний стимул.

2. Безумовна реакція – це реакція, що автоматично виникає в результаті безумовного стимулу. Це природна, несвідома реакція на будь-який стимул. Наприклад, якщо квітковий пилок призводить до чхання людини, то чхання – це безумовна реакція.

3. Умовний стимул. Такий стимул виникає тоді, коли нейтральний стимул (не пов’язаний з реакцією) асоціюється з безумовним стимулом, породжуючи таким чином умовну реакцію.