Пан Шерлок Голмс сидів за столом і снідав. Зазвичай він підіймався достатньо пізно, якщо не брати до уваги тих частих випадків, коли йому й зовсім не доводилося лягати. Я стояв на килимку біля каміна і вертів у руках ціпок, забутий нашим учорашнім відвідувачем, хорошу товсту палицю з руків’ям – з тих, які називають «вагомим доказом». Трохи нижче під руків’ям було врізане срібне колечко шириною близько дюйма. На ньому було викарбовано: «Джеймсу Мортімеру, Ч. К. X. О., від його друзів по ЧКЛ» і дата: «тисяча вісімсот вісімдесят чотири». У старі часи з такими ціпками – солідними, важкими, надійними – ходили поважні домашні лікарі.
– Отже, Ватсоне, що ви думаєте про нього?
Голмс сидів спиною до мене, й я гадав, що мої маніпуляції залишаються для нього непоміченими.
– Звідки ви знаєте, що я роблю? Можна подумати, що у вас очі на потилиці!
– Чого нема, того нема, зате перед собою маю начищений до блиску срібний кавник, – відповів він. – Ні, справді, Ватсоне, що ви скажете про ціпок нашого відвідувача? Ми з вами проґавили його і не знаємо, навіщо приходив. А якщо вже нам так не пощастило, доведеться звернути особливу увагу на цей випадковий сувенір. Обстежте палицю та спробуйте відтворити по ній образ її власника, а я вас послухаю.
– Мені здається, – почав я, намагаючись у міру своїх сил наслідувати метод мого приятеля, – цей лікар Мортімер – успішний медик середніх років, до того ж усіма шанований, оскільки друзі нагороджують його такими знаками уваги.
– Слушно! – сказав Голмс. – Чудово!
– Крім цього, я схильний думати, що він сільський лікар, отже, йому доводиться долати значні відстані пішки.
– І чому ж?
– Тому що його ціпок, колись доволі непоганий, так збитий, що я не уявляю собі його в руках міського медика. Товстий залізний наконечник зовсім стерся, мабуть, доктор Мортімер пройшов із ним купу миль.
– Дуже доречна думка, – погодився Шерлок.
– Знову ж напис: «Від друзів по ЧКЛ». Я вважаю, що літери «КЛ» означають клуб, найімовірніше мисливський, членам якого він надавав медичну допомогу, за що йому і зробили цей невеликий дарунок.
– Ватсоне, ви перевершили самого себе! – зауважив Голмс, відкидаючись на спинку крісла та підкурюючи цигарку. – Не можу не визнати, що, описуючи з властивою вам люб’язністю мої скромні заслуги, ви зазвичай применшуєте свої власні можливості. Якщо й від вас самого не надходить яскраве сяйво, то ви, у будь-якому випадку, є провідником світла. Хіба мало таких людей, котрі, не маючи власного таланту, все ж володіють незвичайною здатністю запалювати його в інших! Я вам дуже заборгував, друже мій.
Я вперше почув від Шерлока таке визнання і маю сказати, що його слова принесли мені величезне задоволення, бо байдужість цього чоловіка до мого захоплення ним і до всіх моїх спроб описати методи його роботи не раз обмежувала моє самолюбство. Крім цього, я пишався тим, що мені вдалося не тільки опанувати метод Голмса, а й застосувати його на практиці та заслужити цим похвалу мого товариша.
Шерлок узяв ціпок у мене з рук і кілька хвилин розглядав його неозброєним оком. Потім, явно зацікавившись чимось, відклав цигарку набік, підійшов до вікна і знову став оглядати палицю, але вже через збільшувальне скло.
– Не бозна-що, та все ж цікаво, – сказав він, повертаючись на своє улюблене місце в кутку тапчана. – Певна інформація тут, безумовно, є, вона й стане основою для деяких висновків.
– Невже від мене щось вислизнуло? – перепитав я не без почуття самовдоволення. – Сподіваюся, я нічого серйозного не оминув?
– На жаль, любий мій Ватсоне, більша частина ваших висновків помилкова. Коли я сказав, що ви служите для мене хорошим стимулом, то це, щиро кажучи, треба було розуміти так: ваші хиби іноді допомагають мені вийти на правильний шлях. Але зараз ви не дуже помиляєтеся. Цей чоловік, безумовно, практикує не в місті, і йому доводиться здійснювати великі прогулянки пішки.
– Отже, я мав рацію.
– Щодо цього – так.
– Але ж це все?
– Ні, ні, любий Ватсоне, не все, далеко не все. Так, наприклад, я б сказав, що такий подарунок лікар найімовірніше може отримати від якоїсь лікарні, а не від мисливського клубу, а коли перед лікарнею стоять літери «ЧК», назва «Черінґ-кроська» напрошується сама собою.
– Можливо, ви маєте рацію.
– Все наводить на саме таке тлумачення. Й якщо ми приймемо мій здогад за робочу гіпотезу, то у нас будуть додаткові дані для відтворення особи нашого невідомого відвідувача.
– Гаразд. Припустимо, що літери «ЧКЛ» означають «Черінґ-кроська лікарня». Які ж інші висновки можна звідси зробити?
– А вам нічого не спадає на гадку? Ви ж вивчали мій метод. Спробуйте його застосувати.
– Висновок очевидний: перш ніж поїхати в село, цей чоловік практикував у Лондоні.
– А що, якщо посунутися трохи далі? Погляньте на це ось під яким кутом зору: з якої нагоди цей дарунок? Коли його друзі вважали за потрібне подарувати спільно йому цей ціпок, аби показати своє шанування? Вочевидь, тоді, коли доктор Мортімер звільнився з лікарні, вирішивши зайнятися приватною практикою. Йому зробили подарунок, це ми знаємо. Припустімо, що роботу в лікарні він змінив на сільську практику. Чи будуть наші висновки занадто сміливими, якщо сказати, що подарунок був зроблений саме через його звільнення?
