Українські прислів’я і приказки

Немає такої сфери в житті українського народу, яка б не знайшла відображення в іскрометних і мудрих прислів’ях і приказках. В них яскраво відтворений не тільки характер, але й побут, звичаї, уподобання – все, чим сповнене людське буття. Ці перлини народної мудрості рідко просто констатують якийсь факт, вони рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, повчають. Ідейно-тематичний діапазон прислів’їв та приказок такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя, – особисте, родинне та громадське – в його історичному розвитку.

Приказки та прислів’я називають ще приповідками, пословицями; найдавніша їх назва – притчі. У цій книзі вміщено ще й близькі до них народні порівняння, ідіоми, вітання, прокльони, побажання, каламбури тощо, зібрані ще у XIX столітті відомим знавцем українського фольклору Опанасом Марковичем. Середній обсяг кожного з цих творів – два-три рядочки, але, на щастя, не обсягом вимірюється творча цінність. Ці найдавніші зразки усної народної творчості інколи краще, ніж підручники історії, знайомлять нас із життям пращурів.

Говорити з упевненістю про час виникнення прислів’їв та приказок не можна, бо їх творення – довготривалий процес. Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще в докласовому суспільстві. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї трудової діяльності. Простота й виразність висловленого спостереження забезпечували йому тривалу життєздатність і робили його прислів’ям. У процесі розвитку людства встановлювалися певні норми суспільної поведінки людини, етичні правила, своєрідні закони, сформовані в афористичні вислови. Іноді для зручності запам’ятовування такі вислови мали віршовану форму. Прислів’я та приказки давнього часу мали більш конкретне значення, ніж їх пізніші зразки. Повільно і природно відбувався процес розширення значень, з’являлися відгалуження від першопочаткового вислову – варіанти. У ході розвитку мови одні прислів’я виходили з ужитку, інші міняли значення. Розширювались джерела, які живили прислів’я та приказки. Жанр збагачувався афористичними уламками народних казок, притч, анекдотів, легенд, загадок, пісень тощо. Світогляд народу не був і не є чимось застиглим, раз і назавжди визначеним. Зі зміною епох і соціальних устроїв, зі зміною рівня освіти й економічних умов життя змінювалася й людська свідомість, саме тому ми іноді можемо зустріти прислів’я із взаємопротилежним змістом. У житті не існує якихось всеохоплюючих порад, рецептів на всі випадки. Звичайно, не могли їх виробити й прислів’я та приказки – наслідок колективного мислення.

Перлини народної мудрості подолали століття, відшліфувались, удосконалились, увібрали в себе досвід поколінь і прийшли до нас – іронічні й дотепні, саркастичні й сатиричні, серйозні й філософські… І сьогодні ми охоче звертаємося до прислів’їв та приказок, що дісталися нам у спадок від минулих часів і яскраво свідчать про щиру вдачу і кмітливість українського народу.

Т. ПАНАСЕНКО