Вітри сподівань

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015

© Гузенко В. А., 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2015

ISBN 978-966-14-9720-6 (fb2)

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Кільченський В.

К39 Вітри сподівань: роман / Володимир Кільченський. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 480 с.

ISBN 978-966-14-9287-4

Дизайн і ілюстрація на обкладинці Юлії Дзекунової

Після Великодніх свят та поминального дня Радуниці до Андрія Підлужного з нагальною розмовою звернувся Грицько. Вийшли за межі обійстя, і хлопець почав оповідати про те, що хоче обвінчатися зі своєю обраницею Євдокією. Вже рік, як вони любляться. Андрій слухав Грицька і не міг ні в чому заперечити, спитав тільки, де вони житимуть. Грицько якось стурбовано потупив голову, а тоді, глянувши на Андрія, промовив:

– Хотів всіх прохати, щоб допомогли поставити хатину десь неподалік від твого обійстя… Поряд воно було б краще.

Андрій погодився і запропонував обрати місце побіля його недобудованої оселі, пообіцяв поговорити про це зі своїм тестем, селищним старостою Михайлом Олійником.

Ішли до своєї садиби, жваво обговорюючи будівельні роботи. За вечерею Андрій оголосив родині про бажання Грицька оженитися і про те, що треба готуватися, щоб іти сватати Євдокію Троян. Почали, жартуючи, обговорювати, як би краще обставити сватання, і допізна у дворі Підлужних точилися розмови та лунав сміх.

Після перемовин з Грицьком Андрієві додалося турбот і клопотів. Життя завертіло всіх. Андрій з Яремою зголосилися бути сватами, і Даринка з матір’ю Тетяною готували їм відповідну одіж. І от, нарешті, напередодні сватання вони вже приміряли сватівські обновки. Для більшої поважності їм прилаштували вуса з прядива, а в руках вони тримали чималі патериці. Даринка залишилася задоволеною оглядинами, і після настанов матері на завтрашній день почали лаштуватися до сну.

Андрій з Даринкою довго лежали, пригадуючи власні заручини, а синок Миколка, радіючи з того, що його не примушують спати, вовтузився біля них. Давно вони не відчували себе такими щасливими та безтурботними, і обоє бавилися своїм первістком. А він так захопився веселощами: то сідав батькові на голову, то грався в піжмурки під ковдрою. Коли вже навтішався, то, примостившись поміж батьками, поринув у дитячі сни.

У неділю, по обідній порі, у дворі Підлужних зібрався сватівський гурт, щоб іти до Троянів. Тимко Дубовик з Орисею одягнулися в найкраще вбрання і були підтримкою Андрієві та Яремі при сватанні. Зате Петро з Варварою нап’яли на себе мисливське лахміття і довгими «рушницями» наводили острах на дітей, які крутилися навколо. Петро, вдаючи із себе розгніваного мисливця, залякував малечу, а та з криками розбігалася навсібіч.

Нарешті гомінкий гурт вибрався з двору і під калатання бубна та підсвистування сопілки подався сватати Євдокію. З веселощами дісталися до садиби Троянів. У двір увірвалися Петро з Варварою та почали нишпорити по обійстю, примовляючи, що десь тут сховалася дуже гарна, граційна куниця. Підняли такий лемент, що з хати повибігали рідні Євдокії, а вона сама злякано визирала з-поза спин своїх батьків. Тут, утихомиривши «мисливський гурт», наперед вийшов Ярема і почав оповідати, чого це вони сюди заявилися:

– Ми люди свої, з кутка Березанського, а сьогодні впала пороша. По сніговій пороші добре видно сліди і птаха, і звіра! От ми йшли та йшли, а назустріч – князь. Погнався він за куницею та й загубив її слід, а ми почали приглядатись, до вашої хатини наближатися. До дверей слід привів. Признайтеся, чи у вас живе куниця – красна дівиця? Видно, що цей звір пішов у ваш двір, а тоді – в хату. Тепер нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Кажіть швидше – віддасте чи нехай підросте!

Батьки переглянулись і заспішили до хати – питати доньку про згоду до заручин. Досить швидко вийшли і запросили сватів до світлиці. Андрій простягнув батькові Євдокії хліб-сіль. Каленик Троян, прийнявши хлібину, поцілував її та поклав на стіл. Заграли музики, і під схвальні вигуки гурту сватів Ярема вивів наперед Грицька, який від хвилювання розчервонівся, немов півнячий гребінь. Батько Каленик підвів Євдокію, і Ярема, правицею тримаючи руку Грицька, з’єднав її з рукою дівчини. Каленик Троян, побачивши, як розквітла в посмішці його донька, закликав Євдокію пов’язувати рушниками сватів. Андрій з Яремою пов’язали один одного з правого плеча під ліву руку, а Грицькові Євдокія заткнула червону хустку за пояс. Нарешті Трояни запросили дорогих сватів сідати до столу, пригоститися. Молоді сіли разом, Євдокія примостилася праворуч від Грицька, і їм першим налили вино в одну чарчину. Андрій піднявся і виголосив такі бажані для молодих слова – про швидке вінчання їхньої пари та щасливе життя разом. Грицько підняв чарчину і, надпивши половину, віддав Євдокії. Свати завели веселу пісню: