Як ведмедик навчився ділитися
Дворічний син просив почитати цю казку перед сном кілька місяців поспіль. І десь глибоко всередині, у цій маленькій напівсонній людині, укорінювалася думка, що ділитися – це добре, а радіти й радувати – це прекрасно.
Читать Як ведмедик навчився ділитися онлайн беплатно
© Віра Вовчук, 2016
Ілюстрації Марина Добридень
Дизайн обкладинки Олег Вовчук
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Якось зранку ведмедик Мі-Мі прокинувся на лісовій галявинці. Навкруги літали метелики, лоскотали йому носа й лапки.
«Щось хоче їсти ведмедик, – подумало мале звірятко. – Поїду в інший кінець лісу, там росте смачна малина. Наїмся досхочу».
Сів Мі-Мі у свій новенький пікап і поїхав ген-ген далеко. Аж бачить, біля дороги на пеньку сидить його друг – їжачок Коль-Коль. Здалеку махає йому лапкою й вигукує:
Конец ознакомительного фрагмента. Полный текст доступен на www.litres.ru
