Знеболювальне і снодійне

Знеболювальне і снодійне
О книге

Катерина Бабкіна – письменниця і сценарист, автор поетичних книжок «Вогні святого Ельма» й «Гірчиця», збірки оповідань «Лілу після тебе» та значної кількості публікацій українською і в перекладах російською, англійською, шведською, німецькою, польською та французькою мовами. У видавництві «Фоліо» 2013 року вийшов друком роман К. Бабкіної «Соня».

«Знеболювальне і снодійне» – нова й очікувана поетична збірка найяскравішої української поетки, значна кількість текстів з котрої ще до виходу книги стали цитованими й улюбленими. «Поезія Катерини Бабкіної, – за влучним висловом Ірини Славінської, – це ранка на обвітрених губах, яка ніколи не заживає».

Книга издана в 2014 году.

#Зарубежная литература #Зарубежная поэзия #Стихи и поэзия #Серьезное чтение

Читать Знеболювальне і снодійне онлайн беплатно

Шрифт
Интервал

І

Знеболювальне

* * *
Валентина, двірничка, руда і ходяча біда.
Вся побита артритом, худа і страшна з обличчя,
люди кажуть, вона комунальне майно розкрада,
і ще, кажуть, алкоголічка,
і безцільно клясти і врочити має звичку.
Сміттєпроводу ключниця, хоронителька гаражів,
у під’їзді плекає грибки і запахи неприємні.
Невідомо, чи хоч хтось колись з нею разом жив,
але коли уночі особливо темно —
Валентина виє і плаче на тисячу голосів.
Діти зводять її на кпини – ряба, кирпата,
непомита, відлюдькувата – а вона ж акуратно
береже в підвалі скарби свої – мітли, палі, лопати, —
котрі мешканцям за потреби видає безоплатно,
якщо зранку постукати в її восьму, однокімнатну.
І лише коли в сутінках світлий дощ випада,
і нікого в дворі немає, крім авт, і дерев, і круків,
і парує вогка земля, і дзвенить небесна вода —
Валентина виходить і довго стоїть одна.
А тоді злітає, розвівши покрючені руки.
І шугає над містом, над чужими дворами,
де вона не була, де ніколи не прибирала.
І в ці миті нею бути хотів би кожен,
і ми всі намагалися. Але ніхто не може.
* * *
Колись я точно знав більше, аніж тепер.
Колись я просто міг не могти взагалі нічого.
Колись я був корабель, літак, піонер,
я виглядав на убогого чи сліпого,
оголювався на пляжі, обговорював Бога.
Я щось на себе прийняв, про що не просив.
Я винен собі за щось, чого не позичив.
Мені бракує тепер постійно часу і сил,
я світло колись таке у собі носив,
котрого, здається, не дозволяє звичай.
І от що я думаю – все, що зникає з нас,
коли ми стаємо прийнятні і зрозумілі,
десь має лишатися. Як золотий запас.
Як еталонний метр. Як минулий час.
Як хвиля, котра передує наступній хвилі.
Коли тобі звідусіль кричать «не впади»,
коли тобі в руки дають не зброю, а одразу синицю,
коли ти на вісімдесят відсотків складаєшся із води,
коли твій дух важить двадцять одну одиницю,
коли ти вже напевне не помер молодим —
потрібно зникнути, розчинитися, зупинитись.
Так, як зникає над травою туман,
так, як розчиняються видихи у тумані.
Так, як дощ, що народжується в океані,
повертається, зникаючи, в океан.
І тоді ти потрапиш туди, де всі, хто зумів
позбутися світу цього, прорости у нього,
зустрічаються й зустрічають, усміхнені, кожен новий приплив.
І кожен легко відмовляється від усього, про що не просив.
Оголюється на пляжі. Обговорює Бога.
* * *
Дивні це були дні, золоті роки.
Ми переходили серпень, немов ріку.
З неба зривалися яблука і зірки
і падали, перестиглі, у ніч п’янку,
дотлівали на відстані простягнутої руки.
Дивні були міста, чарівні ліси.
Сильні чоловіки мали в хащах свої стада,
діти й жінки молилися до краси
й світла. Уночі з ґрунтів випаровувалася вода
й осідала на шкірі – не росою, але схожою до роси.
Скільки із нас залишилося в тих лісах,
Скільки вросло в мури міст, ніби дикий мох.
Тінь завагається, та відлітає птах,
Дивні часи переходиш на своїх двох,
Залишаєшся сам. Озираєшся. Паморозь на полях.
Де ти тепер і з ким, розкажи мені,
дай мені знати, чи вийшов, чи виплив, чи,
не зупинившись, не схибивши, ідучи,
не озираючись, без вагань і причин,
не забуваєш занурюватися в дивні ці, незабутні дні.
Борода
Стільки люду іде повсякчас до громадських купалень —
в теплі води, масажні ванни і штучні хвилі,
лікуватись від нервів, розладів і запалень
чи засмагати під білих статуй поглядом пильним.
І от там, де найтепліша струмить підземна вода,
з серпня і по липень щодня купається Борода.
Старий і сухий, Борода роздивляється ласо
красунь, що заходять в купальні. Непідвладний часові,
Борода лежить й очима блиска з-під брів кошлатих,
і чомусь всі красуні до нього поближче ідуть купатись.
Це не жалість – на око старого жаліти немає приводів.
Скільки персів, колін й сідниць і тонких плечей
свого часу перецілував він. В купальнях привиди
сновигають, замішавшись у зграйки живих дітей.
Борода куняє, красунь роздивляючись сонно, мляво,
Борода просмердівся цілющою сіркою, як диявол.
Бороді ввижаються в мареві щоденних купань
руїни імперії й тіні прозорі колишніх його кохань,
поки різні – біляві, руді, чорношкірі чи повнотілі,
рухаючись у воді, довкола нього здіймають хвилі.
І здається очманілому Бороді,
що красуні розчиняються у воді,
і в порожніх купальнях, уже надвечір,
ця вода ніжно пестить тіло його старече.
* * *
Нехай же перебуває з тобою увесь цей транс —
в першу чергу ДержАвто, але також КиївПас,
де кожен нічний політ як нічний сеанс
і всі репродуктори віщий транслюють глас.
Нехай же з тобою відбувається кожен акт
без зайвих зупинок, без зобов’язань, без рук,
щоб в пам’яті залишався по тому хіба що факт
прожитих наземних сполучень або неземних сполук.
Нехай же увесь цей секс вивертає тебе, як ніч
вивертає оксамитом назовні літа вицвілі небеса.
Нехай тобі світлом тонким пульсує кожна окрема річ.
І навіть після випадкових ранків, подій, облич
залишається лише або нездоланна пустка, або нестерпна краса.
* * *
Розчавлені на асфальті абрикоси не проростуть
в вогкому, нервовому тілі міського літа.
Ніхто їх не з’їсть. В їхню жовту, підгнилу суть
по суті нічого доброго Богом не влито.
І абрикоси шепочуть: в усіх світах,
в коротких і безнадійних наших життях,
в очікуванні на осені жовту одіж,
в рішеннях про злиття, купівлю і продаж,
Продолжить чтение
Вам будет интересно
Соня
Заговорено на любов
Юные думы. Сборник стихотворений
Грезы наших лет
Макбет: трагедии
Люксембургский сад. Из французской поэзии XIX-XX вв.
Собрание произведений. Т. III. Переводы и комментарии
Собрание произведений в 3 томах. Т. I. Стихи
Шпаргалка по экономике предприятия
ВЕЧНОЕ НЕБЫТИЕ И МГНОВЕННОЕ БЫТИЕ ПО КАНТУ. АЛЬТЕРНАТИВНАЯ КОСМОЛОГИЯ. РАЗУМ