© Є. Буцикін, переклад українською, примітки, 2020
© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017
* * *
Цей том серії «Бібліотека класичної світової наукової думки» містить переклад твору «Фундаментальні концепції психоаналізу» відомого австро-американського психіатра та психоаналітика Абрагама Брила. Твір являє собою курс лекцій, який Брил прочитав на педагогічному відділенні Нью-Йоркського університету.
Абрагам Брил певний час працював під керівництвом Зиґмунда Фройда і першим познайомив англомовний світ із працями засновника психоаналізу. У лекціях Брил порушує питання меж застосування психоаналізу: «Чи можливо за допомогою психоаналізу вилікувати психоз?», «Чи можна використовувати психоаналіз як засіб особистісного зростання?» і, негативно відповідаючи на обидва питання, обґрунтовує неможливість, ба навіть шкідливість застосування так званого дилетантського психоаналізу. Саме Брил завдяки своїй політичній владі (засновник і голова Нью-Йоркського психоаналітичного товариства, двічі голова Американської психоаналітичної асоціації, голова Відділення психоаналізу при психіатричному товаристві в США) домігся заборони нефахового психоаналізу.
Лекційний курс «Фундаментальні концепції психоаналізу» побудований на матеріалах Фройдового вчення, що з ним, перекладаючи, Брил мав змогу ознайомитися безпосередньо, з першоджерел. Прямих посилань на Фройда Брил свідомо уникає, про що він пише вже у передмові до власної книжки. Втім, знавці психоаналізу відразу помічають, що ми маємо до діла з інтерпретацією так званої «психоаналітичної тріади»: «Тлумачення сновидінь», «Психопатологія щоденності», «Дотепи та їхній стосунок до несвідомого». Доволі часто у своїх лекціях Брил відтворює Фройдові приклади зі згаданих робіт, супроводжуючи їх власною, оригінальною інтерпретацією наявної психічної динаміки та економіки. Тож для розуміння історії розвитку північноамериканської психодинамічної психотерапії Ви маєте змогу познайомитися з однією з найперших і водночас найвпливовіших інтерпретацій психоаналізу на теренах США.
Існує чимало хибних уявлень про психоаналіз>I. Деякі з них я хотів би прояснити. В 1908 році, коли я вперше представив психоаналіз у цій країні, то передовсім звертався до професійних медиків, адже проф. Фройд розробив свій психоаналіз під час дослідження граничних випадків ментальних порушень, тож мій інтерес був простою зацікавленістю психіатра, що марно намагався допомогти таким пацієнтам і врешті знайшов у психоаналізі найбільш придатний інструмент для лікування та розвідування психіки. Утім, уже тоді мені було зрозуміло, що предмет, з яким має до діла психоаналіз, сягає далеко за межі чисто медичної царини, адже, беручись за людську психіку, маючи на меті дослідити походження її патологічних проявів, слід також розглянути всі її нормальні інтелектуальні та емоційні вираження. Саме тому впродовж багатьох років проф. Фройд розгадував таємниці сновидінь, дотепу, міфології, казок, а також кинув яскравий промінь світла на історію цивілізації, розвиток релігії та філософії. Хоча ці феномени, строго кажучи, й не належать до патологічних станів. Тож природно було очікувати, що зацікавлених згаданими речами осіб, також привабить і психоаналіз.
Огляд чималої за обсягом психоаналітичної літератури свідчить про те, що психоаналіз привернув до себе увагу не лише професійних лікарів, але також психологів, освітян та завзятих любителів, утім, незважаючи на певну кількість дилетантів, усе-таки досягнути вдалося багато. Не менш важливо, що нова психотерапія привабила багатьох шарлатанів та знахарів, які знайшли в ній засіб експлуатації неосвічених верств населення, обіцяючи їм зцілення від усіх недуг, а це, як відомо, не нове для медицини – немає такої хвороби, яку б не лікували знахарі>II. Саме тому все це легко замовчувати, гадаючи, що кожен, хто настільки дурний, щоб довірити свою душу знахарям, не заслуговує на увагу, але, відчуваючи певну відповідальність за психоаналіз у цій країні, я просто хочу сказати: якщо психоаналіз – це дивовижне відкриття в науці про психічне (mental science), подібне, скажімо, до Х-променів у хірургії, то він може бути використаний лише людиною, що добре знається на анатомії та патології. Як терапевтичний засіб психоаналіз, у кращому разі, має дуже обмежену сферу застосування, він може бути використаний лише під час лікування особливих хвороб. Психоаналізом не вилікувати рак, і він не перетворити ущербного «радикала» на порядного громадянина, також він не допоможе повернути зрадливого молодого чоловіка до його літньої істеричної дружини, він не в змозі зарадити розривові пари, що розбіглася, більше, ніж мікроскоп здатен удіяти, коли рветься тканина. Урешті психоаналіз не може зробити нормальну людину з ідіота чи стати філософією життя для того, кому бракує розуму, щоб сформулювати її самостійно. Проте вже зараз психоаналіз змусив переглянути підстави всіх наук про психічне і в руках досвідченого психіатра може стати засобом лікування найбільш хронічних психо-невротичних недуг. Ба більше, знання отримане за його допомоги, не лише сприяє розвитку профілактичних засобів, які уможливлять зменшення кількості нервових та психічних хвороб, але й розбудові нових методів у нашій системі освіти. Коротко кажучи, психоаналіз поза терапевтичним застосуванням, що не є предметом цієї роботи, становить інтерес для кожного, хто хоче зрозуміти людську природу та пізнати себе в сократівському сенсі.
