Давня казка

Давня казка
О книге

У добірку поетичних творів Лесі Українки увійшли романтичні поезії «Ви щасливі, пречистії зорі», «Давня весна», «Хотіла б я піснею стати» і поема «Давня казка». У них – мрії ліричної героїні перемежовуються з особистим смутком. Сюжетно насичена поема «Давня казка» – про вічну суперечку матеріального і духовного, про людяність і жорстокість, які завжди поруч на життєвому шляху.

#Зарубежная литература #Зарубежная поэзия #Зарубежная образовательная литература

Читать Давня казка онлайн беплатно

Шрифт
Интервал

Ви щасливі, пречистії зорі

Ви щасливі, пречистії зорі,
ваші промені – ваша розмова;
якби я ваші промені мала,
я б ніколи не мовила слова.
Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока.
Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначе з кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.

Давня весна

Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки, всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав.
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

Хотіла б я піснею стати

Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.

Давня казка

Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в ній буде нове.
Та чого там, люди добрі,
За новинками впадати?
Може, часом не завадить
І давніше пригадати.
Хто нам може розповісти
Щось таке цілком новеє,
Щоб ніхто з нас не відмовив:
«Ет, вже ми чували сеє!»
Тож, коли хто з вас цікавий,
Сядь і слухай давню казку,
А мені коли не лаврів,
То хоч бубликів дай в’язку.

І

Десь, колись, в якійсь країні,
Де захочете, там буде,
Бо у казці, та ще в віршах,
Все можливо, добрі люде.
Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів,
Не позичений, а власний.
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, —
От собі – людина божа!
Той співець – та що робити!
Видно, правди не сховати,
Що не був співцем поет наш,
Бо зовсім не вмів співати.
Конец ознакомительного фрагмента. Полный текст доступен на www.litres.ru
Продолжить чтение
Вам будет интересно
Камінний господар
Рабство, театр и популярная культура в Лондоне и Филадельфии, 1760–1850
Так говорил Заратустра. С комментариями и иллюстрациями
Объяснение Ницше. Сверхчеловек, воля к власти, любовь к судьбе
С дельфинами. Навстречу удивительным существам
Элита в России. Жизнь и творчество советских деятелей искусств
История Земли в 25 камнях: Геологические тайны и люди, их разгадавшие
Отпуск
Мертвая вода