© EM Publishers SRL, 2013
© О. К. Колодяжна, Ю. В. Григоренко,
Т. В. Топалова, Г. В. Трифонова,
Т. М. Поклад, переклад українською, 2020
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє
оформлення, 2020
* * *
Вступ до Чинквеченто
Умберто Еко
Чинквеченто[1] – це століття, якому важко надати точну характеристику, особливо в Італії, адже породжена ним історична періодизація є дуже умовною та оманливою. Існує певна тенденція ототожнювати Кватроченто[2] із гуманізмом, а Чинквеченто – з добою Відродження. Однак початок повернення до humanae litterae[3] та античної спадщини, який насамперед характеризує зародження гуманізму діяльністю Петрарки, що жив у XIV ст. (італійці називають його Треченто), та водночас ті феномени, які ми пов’язуємо саме з епохою Відродження, виявляються саме у Кватроченто. Цілком правдивим є той факт (який більше стосується історії мистецтв), що багато вчених вважає роком завершення Відродження 1520 р., коли помирає Рафаель (потім починається те, що вони зазвичай називають маньєризмом).
1492 р. – ключова дата
Проте є дата, яка надала поштовх до епохальних змін, і це саме 1492 р. Вона ключова з двох причин. По-перше, її дуже легко впізнати, адже саме того року Христофор Колумб висадився на Американському континенті. Можна довго дискутувати на тему, чи був саме він першим, хто доплив до нього, і чи є наразі «політично коректним» говорити про «відкриття Америки», ніби корінні жителі континенту тільки й чекали на мореплавця з Генуї, котрий би підтвердив їхнє існування, однак безсумнівним є те, що для Європи ця дата означає початок переосмислення свого бачення земної кулі, раптове розширення не лише географічних кордонів, а й фізичного простору та світогляду, що сприяло встановленню нових політичних та економічних відносин на всьому континенті, а також визначенню нових культурних перспектив.
Другою причиною, з якої ця дата вважається такою значущою, є завершення Реконкісти, або вигнання маврів з Іспанії. Європа позиціонує себе як суто християнський континент, й Іспанія (яка стала сильнішою, зокрема, завдяки подорожам Колумба), ставши дуже могутньою, передусім «іспанізує» новий континент і геть нетерпимо започатковує другу діаспору, розсіюючи єврейську культуру по території як Середземномор’я, так і Центральної Європи.
Межі Чинквеченто
Якщо ідея розпочинати Чинквеченто на вісім років раніше здаватиметься надто ризикованою, це можна зробити на кілька років пізніше. Іншою ключовою датою є 1517 р. – офіційний початок протестантської реформи – водночас релігійного, культурного та політичного феномену, який сприяв встановленню рівноваги в Європі. Ці три основні події не могли не створити ідеальну межу між двома епохами, коли з обох боків цього «перелому» пройшла низка тем, відносин та диспутів, що беруть початок із минулого століття.
Стосовно сучасності
У мистецтві нове століття стає хрещеною матір’ю для «Джоконди» Леонардо да Вінчі, тут досягає розквіту талант Рафаеля та Мікеланджело, тріумфують Дюрер, Гольбейн Молодший та Тіціан. Людина того часу говорить вустами Монтеня, Томаса Мора, Томмазо Кампанелли та Еразма Ротердамського. У середині століття революція Коперника розтрощує тогочасне уявлення про небо, Аріосто іронічно ставить хрест на лицарських ідеалах минулого і, нарікаючи на винайдення аркебуза – покращеної версії арбалета, визнає появу нової військової техніки. За Альпами сміх Рабле ховає традиційну культуру, Макіавеллі нищить усі ілюзії і говорить про новий, жорсткий та реалістичний шлях до розуміння мистецтва політики. Парацельс і Везалій надають досі небачених форм мистецтву лікування; формуються нові уявлення про місто та двір; тоді як формується протестантська Церква, католицька змінює структуру в процесі Контрреформації. Є багато тем для обговорення щодо цього століття, коли серед зародків оновлення й нетерпимості до застарілих священних чи мирських наук утворюється нове уявлення про людину і природу, що суттєво вплинуло й на сучасну епоху. Якщо для нас, людей доби постмодерну, пропозиція поглянути на себе має сенс, нам слід звернутися до Чинквеченто, аби дізнатися хто ми є (і чому), і в якому сенсі ми такі різні.
Вступ
Вітторіо Х. Беоніо Брок’єрі
У творі «Роздуми щодо способу вивчати й писати історію» Вольтер (1694–1778) пропонує розпочати «серйозне вивчення історії певної епохи, коли для нас вона стає вкрай цікавою, а саме кінець XV століття». У наступних рядках він пояснює, чому історія десятиліть між кінцем Кватроченто і початком Чинквеченто стає «вкрай цікавою»: це наступ турків і завоювання Константинополя, розквіт образотворчого мистецтва й літератури Відродження, поширення книгодрукування, відкриття Америки і нових морських шляхів до Азії, що оминають Африку, протестантська Реформація і подальший розкол західного християнства, встановлення цілісної системи європейських держав, у якій «усі поєднані між собою міцними зв’язками», незважаючи на війни, спричинені амбіціями монархів чи релігійним фанатизмом.
Вододіл сучасної епохи
Вольтер хоче сказати, що, по суті, Чинквеченто є першим сучасним століттям, коли світ починає набувати такої форми, яку знає він сам. Між Вольтером і нами пролягає значно більший проміжок часу, ніж той, що розділяв Вольтера і Колумба (1451?—1506), тобто близько 250 років. Наш кут зору суттєво відрізняється від світогляду філософа-просвітника, чиї судження не викликатимуть заперечень, і те саме стосується також вибору подій і явищ, які сприяють формуванню доби Чинквеченто, і насамперед це рішучий вододіл у його перші десятиліття: інтернаціоналізація історії, поділ західного християнства на католицизм та протестантизм, Відродження, початок наукової революції і створення плюрицентричної системи суверенних держав.
