Чи існувало Мацюсеве королівство?
Два слова про цей переклад і трохи більше – про автора цієї книжки.
Коли мій тато був маленьким хлопчиком – а було це в 20-ті роки минулого сторіччя, – він дуже любив читати. А оскільки ріс він у польській родині, то й читати почав польською. А оскільки та польська родина мешкала в тогочасній радянській Україні, то вдовольнятись йому випадало тими лише польськими книжками, що збереглися в сім’ї з дореволюційної доби (серед яких, втім, було чимало вартісних творів М. Конопніцкої, Г. Сенкевича, Дж. Конрада…).
Коли я сам був маленьким хлопчиком – а було це вже у 60-ті роки минулого сторіччя, – я теж любив читати. Читав я, здебільшого, українською, бо мій тато працював у видавництвах, які друкували багато книжок українською мовою для дітей, і я, син видавця, одним з перших отримував свіжовидрукувану книжку, часом навіть з автографом українського автора – В. Нестайка, Б. Комара, Є. Чеповецького…
Звісно, і тоді друкували також переклади кращих зарубіжних творів, зокрема й польських – М. Конопніцкої, Г. Сенкевича, Я. Бжехви… Одного вечора тато повернувся з роботи надзвичайно задоволений, з пакунком під пахвою. Мене той пакунок неабияк зацікавив, бо на ньому були наліплені невимовно гарні польські поштові марки, znaczki, а колекціонування марок у ті часи було чи не найпоширенішим захопленням. Іще цікавіше було дізнатися, що там всередині закордонного пакунку.
– Книжка, – сказав тато. – Одного польського автора. Я мав би її прочитати ще в твоєму віці, але, на жаль, у нас тоді її не роздобути було. Це дуже відома в усьому світі книжка, і ми її хочемо видати українською, щоб українські діти могли її прочитати. Ось, польське видавництво надіслало примірник.
Книжка виявилась гарно ілюстрованою. Але мені кортіло якнайшвидше взятись до відклеювання марок – процедури не простої, але надзвичайно втішної для колекціонера. А тато сів переглянути книжку. Доки нові марки потрапили в спеціальний альбом, «клясер», час було вкладатися спати.
Зранку тата за сніданком не було. Та на наше з братом стурбоване питання, чи він бува не захворів, мама засміялась:
– Ні, він учора став читати «Короля Мацюся», і читав усю ніч, аж доки закінчив книжку – не міг відірватись. А оце зараз вирішив покуняти якусь годинку, перше ніж їхати на роботу.
Не знаю, чи тато почав роботу з перекладу того ж таки дня… чи ночі, але книжка українською вийшла дуже скоро. Прочитавши її, я зрозумів, чому так важливо було її видати і чому так важливо, щоб кожен цю книжку прочитав. Бажано – ще в дитинстві; але, як показує випадок з моїм татом, таку дитячу книжку дорослі теж читають охоче.
Власне, автор цього чудового твору, славетний письменник і лікар Януш Корчак, як педагог відомий, зокрема, тим, що не визнавав відмежування дитячого світу від світу дорослих. Його повість у двох книжках про короля Мацюся – це начебто повість-казка, але дуже особлива казка. І якщо чудовий російський поет Олександр Пушкін писав у вступі до своїх «Руслана і Людмили», що «казка вигадка, та в ній натяк мудрий – щоб навчив», то в казці Януша Корчака міститься не натяк, а щось набагато більш значуще. Хто прочитає неймовірну історію короля-реформатора Мацюся, неодмінно це відчує. А хто дізнається неймовірну історію життя її автора, Януша Корчака, зрозуміє набагато більше.
У книжці про Мацюся хлопчик ще в дитинстві успадковує по батькові королівську владу і, попри невдоволення дорослих – радників та міністрів, – починає запроваджувати у своєму королівстві доти нечувані «дитячі» порядки. Напевне, дорослий автор такої історії пригадав, як він у дитинстві мріяв переробити несправедливий дорослий світ за своїми наївними дитячими уявленнями, а тепер нафантазував, що було б, якби таке сталось? Дарма! Все відбувалось набагато цікавіше.
Хлопчик, що народився у родині адвоката наприкінці позаминулого століття у Варшаві – на той час столиці царства Польського Російської імперії, – королем не був. Хоча у дитячих фантазіях часом уявляв, щó він зробив би, якби… Та коли батько тяжко захворів і родина залишилась без засобів до існування, хлопцеві стало не до фантазій. Королівський трон і корону йому ніхто не пропонував – натомість треба було заробляти гроші, щоб підтримати сім’ю. Тому про хлопчика-короля – це справді лише казка. Але решта в книжці про Мацюся – чиста правда.
Коли Януш Корчак розповідає про війну Мацюсевого королівства з сусідніми державами, про випробування, що випали хлопцеві на фронті, він пише про те, що повною мірою звідав у власному житті.
Своїм покликанням, ще з юнацьких років, Януш Корчак вважав допомогу тим, хто страждає, тож, вивчився на лікаря. Щоправда, навчання в університеті затяглося – треба було заробляти на утримання матері та сестри. До того ж, юнак брав участь у підпільному навчанні польських підлітків рідної мови і діяльності забороненого російським урядом «Летючого університету». А того самого 1905 року, коли він нарешті отримав лікарський диплом, новоспеченого доктора забрали в царське військо – Російська імперія вступила у війну з Японією. Корчак, звісно, ніколи нікого не вбивав, навіть на війні. Навпаки, він рятував життя, лікував поранених. Лікував також і місцевих дітей у Маньчжурії, де служив. Принагідно навчився китайської мови у чотирирічної Юо-Я, донечкі китайських селян, господарів хатини, в якій він квартирував. Корчак охоче вчився у дітей і вірив, що саме у них можна навчитись найважливішим речам. Він взагалі багато вчився.
