Еллі Говорт розгледіла нарешті своїх друзів крізь натовп та почала продиратися до них у дальній куток пабу. Підійшовши до столика, вона кинула свою сумку біля стільця й дістала телефон. «О, а вони вже готові», – подумала Еллі. На столику стояли порожні пляшки, друзі чудно говорили, безглуздо розмахували руками та голосно сміялися.
– Ти спізнилася, – Нікі демонстративно подивилася на годинник і пригрозила Еллі пальцем. – Тільки не треба розповідати нам цих історій: «Я мусила дописати статтю».
– Я брала інтерв’ю в однієї дуже ображеної дружини члена парламенту. Ну, пробачте! Це для завтрашнього випуску, – говорить, виправдовуючись, Еллі та сідає на вільне місце. Вона наливає залишки вина собі в келих і кладе телефон у центр столика. – Пропоную обговорити чергове дратівливе слово. Сьогодні воно звучить як «пізніше».
– «Пізніше»?
– Ага, як спосіб дати зрозуміти, що розмову завершено. Як гадаєте, «пізніше» – це завтра чи сьогодні? Чи це такі собі огидні підліткові відмазки, що насправді нічогісінько не означають?
Нікі поглянула на екран телефону.
– Тут написано «пізніше» і ще «цілую». Це щось на кшталт «на добраніч». Мені здається, це означає «до завтра».
– Звісно ж, завтра, – приєднується до обговорення Корінн. – «Пізніше» завжди означає «завтра». Або навіть «післязавтра», – трохи замислившись, додає вона.
– Доволі невимушене повідомлення.
– Невимушене?
– Ну, я могла б сказати щось подібне своєму поштареві.
– І поцілувала б його?
– Чому б ні? – хитро всміхнулася Нікі. – У мене доволі милий поштар.
Корінн уважно прочитала повідомлення ще раз.
– Мені здається, ти несправедливо його звинувачуєш, – промовила дівчина. – Може, він мав на увазі, що зайнятий і йому терміново потрібно бігти у справах.
– Звісно ж, до дружини, наприклад, – втрутився у розмову Дуглас, і Еллі застережливо подивилася на нього.
– Що такого? – промовив він. – Тобі не здається, що ти вже пройшла той етап, коли потрібно розшифровувати прихований зміст повідомлень?
Еллі робить ковток вина і нахиляється над столом.
– Гаразд. Якщо ти збираєшся читати лекцію, мені потрібно ще випити.
– Мені здається, якщо ваші стосунки настільки близькі, щоб займатися сексом в офісі, ти можеш спокійно запитати, що він мав на увазі, коли писав це повідомлення. За чашкою кави, наприклад. Чи це настільки складно для тебе?
– А про що він іще писав? Тільки не кажи, що про секс у нього в офісі.
Еллі бере телефон і починає гортати повідомлення: «З дому телефонувати незручно. Наступного тижня буду в Дубліні, але точно ще не знаю коли. Пізніше. Цілую».
– Він залишає собі шлях для відступу, – говорить Дуглас.
– А може, він просто ще не знає…
– Тоді б він написав: «Зателефоную з Дубліна» або ще краще: «Придбав тобі квиток до Дубліна».
– А дружина його з ним їде?
– Він ніколи не бере її з собою. Це ж службове відрядження.
– Може, він бере з собою ще кого-небудь, – пробурмотів Дуглас, потягуючи пиво.
– Господи! Наскільки ж усе було простіше, коли чоловікам потрібно було телефонувати, щоб поговорити з жінками. – Нікі замислено підвела погляд угору. – Тоді принаймні можна було за голосом визначити ступінь його небажання з тобою розмовляти.
– Еге ж, – пирхнула Корінн. – І жінки годинами сиділи біля того телефону, чекаючи дзвінка.
– А скільки безсонних ночей…
– Постійно перевіряти, чи йде гудок…
– А тоді хутко кидати слухавку – раптом він телефонує якраз у цю мить.
Дівчата сміються, й Еллі розуміє, що вони мають рацію. І все ж таки якась маленька частинка її хоче, аби екран телефону засвітився від вхідного дзвінка. Але вона чудово розуміє, що цього не трапиться, адже вже пізно і «з дому незручно».
Дуглас пропонує провести Еллі додому. З їхньої компанії лише він знайшов собі другу половинку. Однак Єлена, його дівчина, – важлива персона у світі піар-технологій, і частенько затримується на роботі до десятої-одинадцятої вечора. Вона абсолютно не проти, що Дуглас іноді зустрічається зі своїми давніми подругами. Кілька разів він брав дівчину з собою, але їй було надзвичайно складно зрозуміти левову частку старих жартів та розповідей про спільних знайомих – і це не дивно, адже вони дружать уже більше п’ятнадцяти років. Тому вона не заперечує, аби Дуглас зустрічався з друзями без неї.
– То що, хлопче, як у тебе справи? – Еллі пхає його в бік, показуючи, що потрібно обійти візок із супермаркету, який хтось необачно залишив на тротуарі. – Знову мовчав увесь вечір. Чи я все прослухала?
