Ярослав Мудрий

Не можна сказати, що постаті Ярослава Мудрого приділено мало уваги в літературі й мистецтві. Про нього написано чимало статей, а останнім часом з’явилися про цього князя й монографічні дослідження, книжки. Він є героєм художньо-літературних творів і навіть художніх фільмів. Йому поставлені (хай і поодинокі) пам’ятники.

Однак коли порівняти те, що зробив князь Ярослав Мудрий, яку роль відіграв він у історії Давньої Русі, з пам’яттю про нього, то кидається в очі певна невідповідність.

Саме Ярослав Мудрий створив Русь як державний організм. Закладені ним підвалини руської державної традиції зберігалися не одне століття в період Середньовіччя, зазнавши трансформації в ранньомодерні часи. Проте на це чомусь (?) не звертається увага. Ярославу Мудрому тут відведена роль на задньому плані.

Фундатором Русі традиційно вважається варяг Рюрик. Хоча те, що ми знаємо про цього князя, є, радше, плодом міфології, а не відображенням історичних реалій. «Походження і діяльність князя Рюрика досліджується протягом останніх трьох століть і продовжує залишатися однією з найбільш дискусійних проблем»1, – зазначає відомий історик, що вивчає давньоруські князівські роди, Леонтій Войтович. Зрештою, говорити про створення Рюриком державного організму Русі дуже проблематично.

Рюрик. Мініатюра з «Царського титулярника». VII ст.

Безперечно, біля витоків Руської держави стояв батько Ярослава Мудрого – Володимир Святославич. За його часів Київ утверджується як столиця цього державного організму. Нагадаймо, що батько Володимира, Святослав, мав план перенести свій стольний град на Дунай. Говорив він матері Ользі й боярам своїм: «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї»2. Дунай же в ті далекі часи трактувався як слов’янська ріка. У «Повісті минулих літ» сказано, що «по довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми…»3.

Дунай як «головна річка» часто фігурує в українському фольклорі, чого не скажеш про Дніпро. Перша пісня, записана розмовною українською мовою, починається словами «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?»4

Тому можна зрозуміти князя Святослава, який хотів облаштувати столицю на Дунаї. Це була «його земля». І на цій землі, у Придунав’ї, він прагнув творити свою імперію. «Держава Святослава» не було утворенням з усталеними державними інституціями. Це була військово-торгова корпорація, яка жила з військової здобичі та торгівлі. Для цієї корпорації територія не мала особливого значення. Значення мали передусім торгові шляхи, які давали прибуток. Тому центр цієї «держави» мігрував, переходив із одного місця на інше.

Князь же Володимир, «розвернув» творення імперії, зробивши своєю столицею Київ на Дніпрі, на шляху із «варяг у греки». Він також здійснив певні кроки для християнізації Русі. У той час як його батько, Святослав, ладний був творити язичницьку імперію.

Володимир зробив спробу політичного освоєння теренів Східної Європи, пославши в її землі княжити своїх синів. Таким чином закладалися основи для патронімічної держави-федерації. Недаремно в період Середньовіччя й ранньомодерні часи східноєвропейські князі в своїх генеалогіях намагалися вивести свій рід від Володимира Святославича або його нащадків, репрезентуючи себе як «Володимирове плем’я». Термін же Рюриковичі – це відносно пізнє творіння новочасної російської історіографії. І він мав певний політичний підтекст.

Княжий знак-тризуб великого князя Київського Володимира Святославича

Володимир Святославич на пам’ятнику «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді

Однак, незважаючи на заслуги князя Володимира, загалом складно говорити, що за його правління сформувалася Руська держава. Не встановив цей князь і порядку престолонаслідування, що є важливим елементом патронімічних держав (хоча певні спроби в цьому плані робилися). Також, наскільки можемо судити, Християнська церква на Русі за Володимирових часів була слабо структурованою. Немає однозначності щодо того, чи існувала у період правління Володимира Київська митрополія. За часів Ярослава Мудрого вона вже існувала, а резиденцією київських митрополитів стала Софія Київська.

Після Володимира Русь як держава могла відбутися, але й могла не відбутись. Образно кажучи, він створив можливість для існування держави. А чи ця можливість стане дійсністю – вже залежало від його нащадків.

Ярослав Мудрий зробив цю можливість дійсністю. За часів його правління Русь відбулася як держава-імперія – остаточно й безповоротно. І для цього треба було прикласти чималі зусилля.

Однак, з різних причин, це не було належним чином оцінено. «Історична справедливість» – річ дуже відносна.

Ярослав Мудрий. Портрет із «Царського титулярника». ХVII ст.

Ярослав Мудрий ніби опинився в тіні інших можновладців Давньої Русі. Передусім затінив його батько – Володимир Святославич. Постать Ярослава Мудрого губилася й у тіні ще одного Володимира, його внука – Мономаха, котрий уславився як своїми походами, так і державотворчою діяльністю. Якщо брати церковний вимір, то тут Ярослав Мудрий затінюється не лише постатями Володимира й Ольги, що вважаються хрестителями Русі, а й своїх братів – Бориса та Гліба, котрі одні з перших серед руських князів були зараховані до сонму святих. Навіть діти Ярослава Мудрого затінюють його. Наприклад, іноді про нього згадують як про батька Анни Ярославни – королеви Франції.