Гріхи батьків

– Моє ім’я – Гаррі Кліфтон.

– Ага, а моє – Бейб Рут[2], – кепкував детектив Коловський, запалюючи цигарку.

– Ні, – заперечив Гаррі, – ви не розумієте. Сталася жахлива помилка. Я Гаррі Кліфтон, англієць із Бристоля. Я служив на тому ж кораблі, що й Том Бредшоу.

– Збережіть цю версію для свого адвоката, – порадив детектив і видихнув, наповнивши тісне приміщення хмарою диму.

– У мене немає адвоката, – запротестував Гаррі.

– Якби я потрапив у біду, як ти, жевжику, єдиною надією на порятунок вважав би Сефтона Джелкса.

– А хто такий Сефтон Джелкс?

– Ти, мабуть, і не чув про найметкішого юриста у Нью-Йорку, – зауважив детектив, випускаючи ще одну порцію диму. – Але в нього призначена зустріч із тобою завтра на дев’яту годину, а Джелкс навіть не вийде зі свого кабінету, якщо його рахунок не оплатили заздалегідь.

– Але… – почав було Гаррі, коли Коловський поплескав долонею двері камери.

– Тому коли Джелкс з’явиться тут завтра вранці, – продовжив детектив, ігноруючи слова Гаррі, – тобі краще буде вигадати переконливішу історію, ніж арешт не того чоловіка. Ти назвався імміґраційному службовцю Томом Бредшоу, і якщо цього було достатньо йому, достатньо буде й для судді.

Двері камери відчинилися, але детектив ще встиг видихнути хмару диму наостанок, що змусило Гаррі закашлятися. Коловський більше не сказав ні слова, вийшов у коридор і грюкнув за собою дверима. Гаррі впав на нари, прикріплені до стіни, і поклав голову на тверду, як цегла, подушку. В’язень звів погляд на стелю і задумався про те, як він опинився у поліційній камері по інший бік світу зі звинуваченням у вбивстві.

Двері відчинилися задовго до того, як ранкове світло змогло продертися крізь ґрати на вікні камери. Незважаючи на ранню годину, Гаррі відчув, що виспався.

Охоронець зайшов, несучи тацю з їжею, яку Армія порятунку не вважала б прийнятною навіть для безхатченка без цента за душею. Щойно він поставив тацю на маленький дерев’яний столик, то відразу ж мовчки вийшов.

Гаррі мимохіть глянув на їжу, затим узявся походжати по камері. З кожним кроком він набирав певності, що як тільки пояснить панові Джелксу, чому змінив своє ім’я на Тома Бредшоу, все хутко вирішиться. Безумовно, найгірше покарання, якого він заслуговує, – депортація. Оскільки ж у наміри бранця якраз і входило повернення до Англії, щоби вступити до військово-морського флоту, все це відповідало його первісному задуму.

Близько дев’ятої ранку Гаррі сидів на краю двоярусних нарів і нетерпеливився: коли ж з’явиться той пан Джелкс? Нарешті аж о дев’ятій дванадцять масивні залізні двері відчинилися. Гаррі підвівся. Тюремний наглядач впустив високого поставного чоловіка зі сріблясто-сивою чуприною. Гаррі подумав, що той, мабуть, приблизно такого ж віку, як і його дідусь. Пан Джелкс був одягнений у темно-синій костюм у смужку, білу сорочку та смугасту краватку. Втомлений погляд очей виказував, що цього чоловіка мало що в житті може здивувати.

– Доброго ранку, – привітався гість усміхнувшись. – Моє ім’я – Сефтон Джелкс. Я працюю у фірмі «Джелкс, Майєрс та Ебернеті», і мої клієнти, пан і пані Бредшоу, попросили мене представляти вас у майбутньому судовому процесі.

Гаррі підсунув Джелксові єдиний стілець у своїй камері, наче давньому приятелеві, що завітав під час навчання в Оксфорді на горнятко чаю. Він сів на нари і спостерігав за адвокатом. А той відкрив течку, дістав звідти жовтий нотатник і поклав на стіл.

Тоді витягнув авторучку з внутрішньої кишені й сказав:

– Можливо, ви почнете з того, щоби назвати своє ім’я? Адже ми обоє знаємо, що ви – не лейтенант Бредшоу.

Якщо юрист і був здивований оповіддю Гаррі, то цього не показав. Схиливши голову, він старанно занотовував усе сказане, коли Гаррі пояснював, як опинився в буцегарні. Гаррі закінчив свою розповідь, сподіваючись, що його проблеми, безумовно, незабаром закінчаться, якщо на його боці виступить такий досвідчений юрист. Правда, це було до того, як він почув перше запитання Джелкса.

– Ви кажете, що написали своїй матері листа, коли перебували на «Зірці Канзасу», в якому пояснили, чому саме назвалися Томом Бредшоу?

– Усе правильно, сер. Я не хотів, аби моя мати страждала від туги, і водночас мені було потрібно пояснити, чому прийняв таке радикальне рішення.

– Авжеж, я можу зрозуміти, чому ви, можливо, вважали, що зміна імені вирішить усі ваші нагальні проблеми, іще не розуміючи, що це може спричинити цілу низку набагато гірших, – зазначив Джелкс.

Його наступне запитання здивувало Гаррі ще більше.

– Можете пригадати зміст цього листа?

– Ще б пак! Я переписував його стільки разів, що можу відтворити написане майже дослівно.