Про Ярослава Гашека існує величезна мемуарна література, з безліччю анекдотів, спогадів включно. Зазвичай з цього і укладають письменницьку біографію. Гашек як визначний митець, один із стовпів чеської літератури ХХ століття постає у таких працях, з одного боку, дещо спрощено, а з іншого – саме ці історії засвідчують складну парадоксальність його постаті.
Ярослав Гашек народився 30 квітня 1883 року на Шкільній вулиці у Празі в родині учителя реального училища. До постійного хворобливого відчуття своїх життєвих негараздів (Гашек мріяв про далекі краї, хотів вчитися в консульській академії у Відні) приєдналися пізніше й невдачі на ниві літературній. Перша збірка віршів «Травневі вигуки», видана разом з Ладіславом Гаєком-Домажлицьким, пройшла цілком непоміченою. В єдиній рецензії, опублікованій в журналі «Модерні жівот», збірку було охарактеризовано як «смішну демонстрацію м’язів». Це також поглибило скептичне ставлення Гашека до сучасної літератури.
Інстинктивно прагнучи подолати відчуття невдоволеності становищем відщепенця, аутсайдера, Гашек подається «в біги». Із Праги він мандрує у найвіддaленіші околиці монархії, до тих місць, де люди зберегли ще свою самобутність, де їх не торкнулася цивілізація. Там він вчиться розуміти не тільки природу, але й людей. У звичайному, пересічному житті селян, угорських бродяг, татранських пастухів і циган, котрих зневажали всі, він відкривав приховані риси натури, котрі видаються простодухістю чи навіть глупством, але свідчать про людську гідність і безпосередність. Протиставлення плебейської хитрості й шахрайства дурному чванству й високомірності влади стає джерелом гумористичних конфліктів у багатьох гашеківських подорожніх нотатках і оповіданнях.
На початку ХХ століття бродяжництво стає модою: маса наслідувачів копіює оповідання Максима Горького. Так зване сенсуалістське покоління, натхненне чуттєвими враженнями від безпосередніх контактів з природою, знаходить у бродяжництві форми вираження власного протесту й непокори. У декого з представників цього покоління відбувається своєрідне ототожнення життєвої й творчої доль.
Гашек був справжнім бродягою і відщепенцем. Як людина реалістична він не потребував пози, не довіряв нічому, що віддавало пафосом і стилізацією. Сучасні йому уявлення про бродяжництво він перетворив на реальний спосіб життя. На відміну від своїх приятелів, котрі про бродяжництво писали, він бродягою став. Причому з усією притаманною цьому соціальному станові атрибутикою: ненадійністю існування, відчуттям людини, яку переслідують, матеріальною незабезпеченістю. Він навчився дивитися на світ «знизу», почав цінувати елементарні потреби й вчинки, спричинені життєвою необхідністю. Постійний стан «тимчасовості», невизначеності й пов’язана з цим флегматична байдужість стали предзнаменуванням всього його подальшого життя. Залишилися йому в спадок і «набуті» впродовж бродяжництва хвороби: болотяна лихоманка, котру від підчепив в Угорщині, і сильний ревматизм – наслідок ночівель простонеба, у копицях сіна.
Повернувшись з тривалих подорожей Європою, Гашек змінив бродяжництво на богемне життя. Різниця виявилася не надто великою: якщо раніше він переходив кордони областей і держав, то тепер він «переходить кордони» між суспільними прошарками та їхнім оточенням. Гашеків гумор був вибухом фантазії, таємною пристрастю, сумом за свободою й вільністю. Саме тому йому слід було знайти маску, котра прикривала б його й вберігала від ворожого оточення. Такою маскою став для нього перебраний на себе образ легковажного «богема» і гумориста. Вдаючи із себе безвідповідального празького гамена, трікстера, він міг тепер кожну свою витівку, кожну видумку доводити до крайнощів, загострювати проблеми, спричиняти конфлікти й вільно обертатися в екстремальних ситуаціях. Чудернацька маска нахабного безтурботного гульвіси допомагала йому оголити такі сторони дійсності, котрі було табуїзовано; відкривати прихований спід суспільного життя, зривати маски з її головних дійових осіб.
Бродяжницькі звички, до яких належали й зловживання алкоголем та жування тютюну, визначили дещо особливе становище Гашека в богемній компанії. І, звичайно, він явно перевищував всіх своєю фантазією і темпераментом. Збагнути його було нелегко. Він нікого не посвячував у своє внутрішнє життя, відтак екстравагантність його вчинків пояснювалась з боку найближчого оточення як певна душевна ненормальність. (Один з його тодішніх приятелів, доктор Р. К., влучно сказав про нього: «Гашек був anima pia (тиха душа) з дияволом алкоголю в крові».)
Багатющі враження й переживання стали результатом подорожей Європою та Балканами. (Гашек добрався до Баварії та Швейцарських Альп, далі через Балкани і Трансільванію до Галичини.)
З подивом він з’ясував, що цигани, бродяги і всілякі відщепенці, зневажені «освіченою публікою», дивляться на світ чистими, незакаламутненими очима й бачать у ньому гру контрастів. Ці люди, не обтяжені ні освітою, ні традицією, не визнають забобонів та умовностей «порядного суспільства». Вони сприймають навколишній світ безпосередньо, подібно до дітей та шаленців. Подорожуючи, майбутній письменник зрозумів також, що в сучасну добу істинна сутність людини глибоко прихована й необхідні чималі зусилля, аби до неї добратися.
