18+: Парафрази й переклади. Книга 1
О книге
У книжці «18+» зібрані парафрази й переклади еротичних текстів майстрів слова різних часів з різних країн світу. Ці твори мають загалом схожу долю – свого часу їх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторів, ілюстраторів, друкарів переслідували, вони змушені були виїздити за кордон, декого навіть ув’язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дійшло до наших часів. Якщо тексти друкувалися іншими мовами, вони мають повне право побачити світ українською. Отже, український читач може насолодитися еротичними творами Жана Лафонтена, Юрія Винничука, Олександра Пушкіна, Лесі Українки, П’єтро Аретіно, Джефрі Чосера та інших майстрів слова.
Книга издана в 2018 году.
Автор
Читать 18+: Парафрази й переклади. Книга 1 онлайн беплатно
Шрифт
Интервал
Якщо судити з літератури, то на Україні й діти не родяться, хіба що до капусти їх лелеки підкидають. Хай живуть і лелеки. Але їх мало, щоб забезпечити приріст населення. Тож нехай їм допоможуть письменники.
Юрій ШЕВЕЛЬОВ
Не існує моральних і аморальних книг. Книги написані або добре, або погано.
Оскар УАЙЛЬД. Передмова до роману «Портрет Доріана Грея», 1890 р.
Жан Лафонтен
Кішка, яку обернули жінкою
У давнину один дивак
По вуха в Кішку закохався;
Без Кішки хлоп той аж ніяк:
Із нею спати укладався,
З одної миски з нею їв;
Дивак нарешті одружитись захотів.
Почав Юпітеру молитись – свято вірив, —
Що Кішку дівкою для нього оберне.
Юпітер диво відчебучив несмішне:
Дівицею постала Машка сіра!
Дивак на радощах заледь не збожеволів:
Цілує милу, пестить, обнімає,
Мов ляльку наряджає.
Та й наречена рада вищій волі,
Віддати й руку, й серце обіцяє:
Багатий наречений і не дід:
Журби немає, що не кіт!
Чимшвидше до вінця; хутенько обвінчались;
Гостей спровадили, нарешті, дочекались…
Кохану ніжно роздягав,
То пальці, то вуста, то шийку цілував;
Вона його до себе пригорнула,
Аж раптом вирвалась, майнула…
Куди ж? – під ліжком миша зашкреблась.
Природну схильність витравити зась.
Київ, лютий 2017
Леся Українка
Вороги
Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в ній буде нове.
Леся Укранка. Давня казка
* * *
Fiat lux! (Лат.) – Хай буде світло!
– Не життя! Пекельні муки!
Каторгу сама обрала… —
Жінка в розпачі німому
На кушетку майже впала.
Миготить в каміні вогник…
– Господи! Життя нікчемне!
Молоді найкращі роки
Змарнувала я даремно!
Чоловік – сама відраза —
В нервах відміряє кроки.
Співчуття в очах немає,
Лиш неспокій і морока.
Зупинивсь, торкнувся грубо:
– Врешті-решт, облиш цю драму:
Твоя поза – сміх та й годі,
Що це коїться між нами?!
Поговоримо по-людськи,
Чи на те не маєш волі?…
Сіла з переляком в оці,
Майже мов школярка в школі.
– І при чім тут моя поза?
Що за дурість з твого боку?
Його ніби перемкнуло:
– Знов одна і та ж толока!
«Собі каторгу утнула», —
Ти знервовано торочиш.
Як себе я запитаю
Про те ж саме… Можу. Хочеш?
Одне одного, ти згодна,
Ми лиш мучили з тобою,
Чи не краще…
Вона далі:
– Розійтися стороною?
Ну, звичайно, легше всього
Змучити і розтерзати,
Потім: «Ти вже не потрібна!»,
В очі «Геть іди!» сказати…
– А який ти бачиш вихід,
Як, скажи, нам далі бути?…
Що ти скиглиш і белькочеш?
Я не те хотів почути!..
Поступки і вимагання,
Скарги, закиди, вимоги —
У сльозах все потонуло…
– Це не вихід, ну їй-богу!
Що нас зв’язує? Не діти,
В цім обоє обережні.
І звичайно, що не гроші,
У фінансах незалежні, —
Чоловік як міг старався
Зберігати спокій в мові, —
Про кохання, – засміявся, —
Смішно вимовити слово.
– Сміх твій зовсім недоречний, —
Жінка з місця підхопилась. —
Я це слухати не можу! —
І в кімнаті зачинилась.
Чоловік старався, кликав —
Марно… Сів біля каміна
І поринув у задуму,
Склавши руки на колінах.
Вони з першого знайомства
Між собою не мирились.
Насміхались, збиткувались,
Сперечались і сварились.
Він сказав їй: «Хай це смішно,
Але – я люблю вас, пані!»
– Якщо смішно, то навіщо
Ви освідчились в коханні?!
Різко, рвучко повернулась,
Мить – і вибігла б із зали…
– Пропоную руку й серце!
Згодні?
– Так! – і заридала.
Цілий день його по тому
Навіть чути не бажала.
Ну, а далі в спілкуванні —
Язики, мов гострі жала.
Одне одного шпиняли
Наодинці і на людях.
Навіть думати не сміли
Те, що хтось когось не любить.
Було важко уявити,
Як це раптом – розійшлися.
І з іронією, в кпинах
Під вінцем в сім’ю сплелися.
Й «каторга», як вона каже,
З того часу потягнулась…
У задумі й не побачив,
Як дружина повернулась.
Хоч заплакана і зблідла,
Але вдивовиж спокійна.
– Ти правий, нам жити разом
Неможливо, безнадійно…
Він від голосу здригнувся…
– Якщо ти мене не терпиш!
– Хіба я казав подібне?
– З пам’яті цього не стерти!
– Ти слова мої правдиві
Повсякчас перевертаєш!
– Але не у словах вся справа,
Ти це сам прекрасно знаєш!
– Ні, це ти мене не терпиш!
Знов неправда! Знов ти крутиш!
Це тобі я нетерпимий!
В мене свідки! В мене люди!
Ти завжди мене терзала,
Ти в стосунках наших зрада!.. —
Він злостився і лютився,
І доводив свою правду.
Здувся. Змовк. Вона зітхнула:
– Суть не в тому… Безвідносно,
Хто з нас більше винуватий, —
Жити далі так незносно!
Точимо, немов гадюки,
Одне одному отруту.
Цю комедію, це глупство
Слід скінчити і забути.
– Шлюб – комедія?! Дивуюсь! —
Він у відповідь завівся: —
Де твоя порядність, жінко?! —
Захлинувся, розізлився.
Розсварилися до краю,
Звинувачення – жорстокі.
В сварці слів не добирали
Й розійшлися в різні боки.
Наче зовсім божевільні,
В лайці мірялись, змагались.
Все частіше і частіше
Такі сцени повторялись.
Якось втомлені, безсилі
Від лайливих слів і рухів,
Він очима вп’явся в книгу,
Вона голку взяла в руки.
Боячись нової бурі,
Від яких вкінець втомились,
Кожен, ніби в шкаралупі,
Причаїлись, розчинились.
Раптом в тиші ненароком
Він поглянув на дружину.
Їхні погляди зустрілись —
Очі в очі – в ту хвилину.
Окрім сліз в її очицях, —
Де та ненависть поділась, —
Лиш печаль і навіть ніжність
Несподівана світилась.
– Де твої думки літають?
Про що думаєш? – спитався.
Так це ніжно прозвучало,
Що він сам не сподівався.
– Ми повинні розійтися,
Так, мій милий, розлучитись…
Вам будет интересно
