Щоденник чоловiка на межi сторiч

Щоденник чоловiка на межi сторiч
О книге

Олексій Кононенко (м. Київ) – автор більше двох десятків книг та понад ста пісень («Доню, моя донечко» та ін.), лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка, заслужений діяч мистецтв України.

«Щоденник чоловіка на межі сторіч» – збірка ліричних поезій за період з 1974-го по 2011 рік. До книги увійшли нові вірші, а також деякі, що друкувалися у попередніх збірках: «Пісні мої веселі та сумні» (2002) та «Ненародженому ще» (2005).

Книга издана в 2010 году.

#Стихи и поэзия #Серьезное чтение #Cтихи, поэзия

Читать Щоденник чоловiка на межi сторiч онлайн беплатно

Шрифт
Интервал

***

Зима в шаленім танці захурделить.
Засліпить очі. Запорошить вуха.
А я, мов ненароджений метелик,
не вилізу із теплого кожуха.
Вона ж сама холодною рукою
залізе крадькома під одежину
без сорому розпустить білі строї…
А я замерзну і… кожух не скину…
Вже мало залишилось від Зими —
під снігом лахи з білосніжних строїв, —
Весна вже зодяглася в оксамит.
Вже скоро я зустрінуся з Весною!
Кохана і коханка водночас.
Цнотлива і розбещена… Дволика!..
Травнева ніч в траві єднає нас,
і все те бачить місяць гостропикий…
Ось Літо, пишнотіла діва Літо.
Свистять у косах сірі солов’ї.
Вона прийшла з єдиним – щоб любити.
Усі коханці навкруги – її!
Всі очі чоловічі в неї вскочать.
Зведе юнацькі душі й поготів!
На небі не зірки – серця тріпочуть
залюблених у неї парубків…
Зійде із неба Осінь по стерні,
спідниці в гаї скине гонорові.
В холодну душу грішному мені
шелесне вітром: «Дам тобі любові!..»
Вкладу я Осінь на тугі снопи.
Вцілую так, щоб серденько зайшлося!..
Забулося, як Літечко любив…
Аж до Зими любити буду Осінь.

***

батькові

У тихому полі на чорній ріллі
Табун твоїх літ спочивати приліг.
У тихому полі для віщого сну
Твій кожен рочок відшукав борозну…
Умитим сонцем обрій грав,
Мороз в село із лісу вийшов.
Були у тата. День, мов рай.
Вінки соснові й тиша. Тиша.
Якийсь замріяний кравець
Убрав дерева в білі шати.
Із яру вечір навпростець
Прибивсь в осиротілу хату.
В дворі усе, як і було,
Неначе на віки нажите.
А навкруги німе село,
Лиш місяць хоче говорити…

***

В саду сьогодні випав чорний сніг,
Від димоядів притомився космос.
Над світом – дивні ангели сумні.
А на хмарині Бог – старий і босий.
Латають дране небо всі святі,
Тремтить пащека Вічності холодна.
А люди Богу-сину на хресті
Несуть зчерствілі душі у долонях.
Вогнем і громом зарегоче Той,
Рогатий, бо його приходить черга…
Вночі у муках народився Ной,
І прийнялося древо для ковчега.

***

Я обережно тебе вів —
незнану, незнайому, —
в маленький дім, що зветься вірш…
Ти оселилась в ньому.
Маленький дім тобі зрадів,
прийняв тебе, як панну.
Облаштував із добрих слів
і ліжко, й теплу ванну.
Я жив у домі тім один,
та зле було одному.
Тепер в моєму домі ти…
Ти не підеш із дому?

Підслухана розмова

– Тобі – твоє… Мені – моє…
Ми розділили навпіл світ…
Нехай вже буде так, як є…
– А син… передавав привіт?
– А син питав, коли прийдеш,
щоб він прибрався до приходу…
і я сама, звичайно, теж…
– Яка розхлюпана погода!
– Тобі не личить борода…
І ця краватка не пасує…
Коли ти будеш?… Син питав…
– Я сам із ним усе з’ясую…
– Пробач… Бувай… Мені вже час…
Щоб не летіти на весь дух.
Так, ти… коли… прийдеш до нас?
– Вітання синові… Прийду…

***

Шпали біжать до обрію,
Наче до неба сходини.
Потягу взимку холодно.
Хо-ло-дно, хо-ло-дно, хо-ло-дно…
Потяг по рейках ковзає.
З неба – такий малесенький.
Знай стукотить колесами.
Ве-се-ло, ве-се-ло, ве-се-ло…
Холодно взимку потягу.
Літні не гріють спогади.
Потяг уперто котиться.
Ко-ти-ться, ко-ти-ться, ко-ти-ться…
Потяг у ніч закоханий.
Ніч зустрічає протягом
і проводжає поспіхом,
у-смі-хом, на-смі-хом, по-смі-хом…
Потягу взимку холодно.
Потяг у ніч закоханий.
Холодно взимку потягу.
Хо-ло-дно, хо-ло-дно, хо-ло-дно…

***

Ти – бісеня. Вирує магма,
нуртує кров твоя шалена.
Згорю в тобі, і буде мало
вогню, зігрітися від мене.
Ти – бісеня. Хоч я не знаю
твоїх грудей і твого лона…
Твій голос кличе, сміх гукає
і збуджує вузька долоня.
Ти – бісеня. Ні. Ангел світлий.
Волосся золото на щоки…
Ти – синьоокий гріх всесвітній.
Твій дім, мабуть, зоря висока.
Йдуть дні у вирій чередою.
Сумні і радісні. Колишні…
Якщо ти будеш не зі мною,
хай береже тебе Всевишній…

***

Здрастуйте, мамо… Матусю…
Здрастуйте, батьку… Рідненькі!
Рідко коли одізвуся…
Як ви там, тату і ненько?
Хочу приїхати! Хочу!
Серцем – до рідного краю…
Клята робота до ночі!
Бігаю… Заробляю…
Як ви там живі-здорові?
Може, вам ліки потрібні?
А чи зорали городи?
Що у вас там, мої рідні?
Ми тут у місті, як миші,
В дім по зернині і раді…
Вчора наснилось: колише
мама колиску у хаті…
Я вас прошу, не хворійте
І не журіться, не плачте.
А що ми дзвонимо рідко,
не ображайтесь. Пробачте…
.
Внуки ростуть-виростають,
Згадують бабу і діда…
Рідні мої! Обнімаю!
Міцно цілую! Приїду…

***

внукові

Голка тулиться до голки
На ялинці новорічній…
Перше свято у Миколки
Диво-ніч, свята, одвічна.
І полинуть над світами
Переливи крику-плачу
Крик – до тата, плач – до мами,
Діду й бабі на додачу.
Потім будуть щоки-цмоки.
Потім – усміх, люлі-гулі.
Хлопче, лелю, з Новим роком!
Накрути болячкам дулі!
Янголятком спить Микольця,
Заколисаний любов’ю.
В сон приходять дощ і сонце.
Щастя, доля і здоров’я.

***

Я впав у сніг.
А вовча зграя
хрипить
всього за мить
від мого тіла – ласої вечері…
Я – м’ясо.
Але спочатку буде біль.
Первісний біль,
пекельний біль,
печерний…
Я зупинив шалений біг.
Упав у сніг…
Цього хотів?
Чекав цієї миті?
Не знаю…
Вовки сьогодні будуть ситі.
Надовго?
Іще тремтіло
гаряче тіло…
Підігрітий
поволі танув сніг…
Набігла зграя…

***

За всіх жінок я піднімаю чарку,
Із ким пізнав і любощі, і сварку,
Нехай усім, без винятку, щастить,
А тим, хто зрадив, – хай їм Бог простить.
Завчасно звик збиратися в дорогу,
Пора з вершини дибати на схил.
Кому я зрадив – стану перед Богом
І попрошу за всі мої гріхи.
П’ю за жінок – тому немає ради.
Рука іще на чарці не тремтить.
Продолжить чтение
Вам будет интересно
18+: Парафрази й переклади. Книга 2
Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану
Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
18+: Парафрази й переклади. Книга 1
Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми
Любовь как Covid
По тропам нежности
Мысли в стихах
Viva La Astra
Иронии
Целительные огненные строки
Практикум по психологии личности
Записки обывателя. Книга I